После окончания 7 классов музыкальной школы (при девятилетнем обучении) какое-нибудь свидетельство об окончании?

Родилась 8 января 1910 г. (по новому стилю) в Петербурге в артистической семье. В 1928 г. окончила Ленинградское хореографическое училище, в котором занималась первые шесть лет у своей матери М. Ф. Романовой, затем у А. Я. Вагановой, известнейшего педагога.

После окончания училища поступила в Театр оперы и балета имени С. М. Кирова (с 1992 г. Мариинский театр). Дебютировала в сложнейшей партии Одетты-Одилии в балете П. И. Чайковского «Лебединое озеро». В 1941 г. Уланова стала лауреатом Сталинской премии (это звание присуждалось ей также в 1946,1947 и 1950 гг.).

В 1944 г. балерину пригласили в Москву, и она стала солисткой Большого театра. Уланова танцевала на его сцене до 1960 г., создав незабываемые образы как в классическом русском, так и в зарубежном балетном репертуаре.

Балерина обращалась и к творчеству современных ей композиторов. Так, Уланова потрясающе воплотила на сцене образ Джульетты в балете С. С. Прокофьева «Ромео и Джульетта».

В 1951 г. Галине Сергеевне присвоили звание народной артистки СССР. Её талант был признан во всём мире. Когда в 1956 г. Большой театр впервые выехал на гастроли в Лондон, Уланова снискала триумфальный успех в партиях Жизели (в одноимённом балете А. Адана) и Джульетты.

Она единственная балерина, которой при жизни установили памятники (в Ленинграде и Стокгольме).

Последним балетом, в котором танцевала Уланова, стала «Шопениана» на музыку Ф. Шопена. Уйдя со сцены, продолжала работать в Большом театре уже как педагог-репетитор. Среди её учеников — Е. Максимова, В. Васильев, Л. Семеняка и многие другие. А. Н. Толстой назвал Уланову «обыкновенной богиней».

Умерла 21 марта 1998 г. в Москве.

Телебачення

Объяснение:

Його соціальна цінність полягає в аудіо- та відео-інформативності. Телеекран дає зображення на т, тому має дещо іншу фактуру та інші закони композиції, ніж кіно. Світло -- найсильніший засіб вираження у телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, переміщення камери та наближення предмета зображення дають телебаченню додаткову можливість художньої виразності. Для телебачення характерне поєднання ритмічно-повільного «прихованого» монтажу з його несподіваним «збоєм», перенесенням уваги на новий об'єкт.

Телебачення з усією своєю фактографічністю, близькістю до натури має надзвичайні можливості відбору та інтерпретації дійсності. Разом з тим воно містить у собі загрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однакової духовної продукції здатне викликати народження шаблонів у суспільній свідомості Тому такими важливими є естетичний вектор передач та їх художній рівень. Особливістю телебачення, яка поріднює його з декоративно-прикладним мистецтвом, є інтимність, «домашність» сприйняття. Це -- мистецтво, яке приходить у наш дім та стає частиною нашого побуту.