ответ:У XVI столітті слово «симфонія» використовувалось у назвах збірок мотетів та іншої духовної — церковної або паралітургічної — музики, стосувалось воно і вокального багатоголосся. Приклад такого застосування — збірка знаменитого нотовидавця Ґеорґа Рау[de] «Симфонії приємні, а до того ж короткі» (Symphoniae iucundae atque adeo breves; 1538), яка містить 52 чотириголосні мотети відомих композиторів XV—XVI століть. На рубежі XVI та XVII століть слово «симфонія» трапляється в назвах вокально-інструментальних композицій, наприклад «Священні симфонії» Дж. Ґабріелі (Sacrae symphoniae, 1597, і Symphoniae sacrae, 1615) та Генріха Шютца (Symphoniae Sacrae, 1629, 1647, 1650), а також у назвах інструментальних творів, як-от «Музичні симфонії» Лодовіко Ґроссі да Віадана[it] (Sinfonie musicali, 1610).
У XVI столітті ще не було чіткого розмежування між термінами «соната», «симфонія» та «концерт», і якщо, наприклад, Джованні Ґабрієлі наприкінці XVI століття називав «симфонією» співзвуччя голосів та інструментів, то Адріано Банк'єрі та Саломоне Россі[en] на початку XVII століття застосовували це поняття вже до спільного звучання інструментів без голосів.
Із моменту народження опери, в самому кінці XVI століття, в ній завжди були присутні інструментальні епізоди: вступи до кожного акту, звукозобразні картини, розгорнуті танцювальні інтермедії — будь-який такий епізод іменувався «симфонією». З часом інструментальні епізоди, винесені за рамки вистави, перетворились у відносно розвинений і завершений твір, що передує дії , — увертюру. У XVII столітті назва «симфонія» поступово закріпилась за оркестровими вступами (увертюрами) або інтермедіями в інструментальних і вокально-інструментальних творах — у сюїтах, кантатах і операх.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Краткий доклад про никколо паганини
Родился 27 октября 1782 в Генуе. Одиннадцатилетним мальчиком Паганини впервые выступил публично в Генуе, а в 1797, после краткого периода занятий в Парме с А.Роллой, совершил свое первое концертное турне. Своеобразие манеры игры, ни с чем не сравнимая легкость владения инструментом вскоре принесли ему известность в масштабах всей Италии. С 1828 по 1834 он дал сотни концертов в крупнейших городах Европы, заявив о себе как о самом удивительном виртуозе целой эпохи. Творческий путь Паганини был внезапно прерван в 1834 – причинами тому явились пошатнувшееся здоровье музыканта и ряд публичных скандалов, возникших вокруг его фигуры. Умер Паганини в Ницце 27 мая 1840.
Игра Паганини раскрывала столь широкие возможности скрипки, что современники подозревали, будто он владеет некой скрытой от других тайной; некоторые даже считали, что скрипач продал душу дьяволу. Все скрипичное искусство последующих эпох развивалось под влиянием стиля Паганини – его приемов употребления флажолетов, пиццикато, двойных нот и разных аккомпанирующих фигураций.
Его собственные сочинения изобилуют очень трудными пассажами, по которым можно судить о богатстве технических приемов Паганини. Некоторые из этих композиций представляют лишь исторический интерес, но другие – например, Первый концерт ре мажор, Второй концерт си минор и 24 каприса – занимают почетное место в репертуаре современных исполнителей.