Проведите анализ песни группы пицца "романс".

Метафоричное видео о том, как важно сохранить любовь, когда становится совсем тяжело», — так сам Сергей охарактеризовал сюжет «Романса» в своём инстаграме. Действительно, прочитать романтический подтекст в клипе несложно: герой Сергея и завтракает вдвоём со своим деревцем, и танцует с ним, и на гитаре ему играет. 

1 ЧАСТИНА!       Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями. Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні і ш, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі. На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками. Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася йопинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа. Це був Максим. Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.

2 ЧАСТИНА!    Мисливці поверталися додому, й Максим із гордістю показав дорогу через гори, зроблену тухольцями. Тугар Вовк став розпитувати Максима про батька, чи правда те, що Захар Беркут має велику владу над громадою. Юнак сказав, що громада — сама найбільша влада. І батько не може її бунтувати, бо вона гнівається на боярина, який захопив громадський ліс і полонину. Тугар Вовк зверхньо відповів, що землю йому подарував князь. Посеред села їм зустрілися троє старих, що несли сріблом окований ланцюг у вигляді персня. Вони зупинялися коло кожного двору й за на копу (на збори). Запросили й боярина, хоч той і посміявся з такого звичаю. Максим порадив Тугарові прийди на громадський суд, Мирослава його підтримала, боярин неохоче погодився піти подивитися на копу. Провідник Максим показав Тугару й Мирославі священний камінь тухольців Сторож, розповів легенду про нього.

3 ЧАСТИНА!      За селом Тухля посеред поля стояла величезна липа, яку мешканці вважали божим даром і біля якої вони влаштовували віче (народні збори). Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на тухольську громаду. Він радів, що громада була дружною в праці, у радості та горі, давала всьому лад. Тут не було бідних, а збірники податків остерігалися чинити несправедливо. І все завдяки його впливові, його мудрому керівництву. Порядки тут святі, але не заради пошани, а тому що справедливі й спрямовані на добро. На віче приходить Тугар Вовк зі своєю пишною дружиною. Він із погордою заявляє, що, як і вони, слуга князя. Тухольці не визнають князя своїм паном, бо той про них не турбується, не захищає їх. Права ж громадські вони самі давно встановили й живуть за ними щасливо вже довгий час. Князь не може називатися справедливим, якщо кривдить своїх підданих, роздає їхні землі. Боярин сказав, що одержав такий подарунок за заслуги — проливав свою кров у двадцяти битвах. На це Захар Беркут відповів, що то все розбійницькі війни. І закликав громаду свідчити, хто може, про те, який Тугар воїн. На подив боярина, вийшов один дуже покалічений чоловік, Митько Вояк, що давно вже прибився до села. Він хотів сказати, що Тугар — зрадник, але той його зарубав на місці й цим підтвердив свою провину. Тухольці вирішують прогнати боярина зі своєї землі. Двоє вершників їхали вузькою гірською стежкою. Один — чоловік у літах, в рицарських обладунках, при зброї. На лиці — гнів, невдоволення, якась сліпа завзятість, Другий їздець — молода, гарна дівчина з довгим золотисто-жовтим волоссям, теж при зброї. Вона милується краєвидом, хвалить країну, а їздець різко їй відповідає, що тут поганий народ. Мирослава розпитувала батька, куди їм їхати, коли їх вигнано з Тухольщини, і чи не попросити громаду прийняти їх до себе. Раптом вони зупинилися перед морем вогнів та наметів у стрийській долині. Це були монголи. Тугар Вовк зізнався, що це його союзники, що він ладен спілкуватися з будь-ким, аби помстися смердам за кривду. Мирослава, почувши, як батько говорить монгольською мовою, здогадалася, що він знається з ворогами давно, що шепталися про його зраду ще в княжому дворі недаремно. У дівчини не вистачило сили покинути батька, й вона пішла ні ним до монгольського воєводи Пети. Той подарував Мирославі охоронний перстень, але заборонив залишатися в таборі.  

Продовження знизу   ↓

Объяснение:

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/f/franko-ivan/1336-ivan-franko-zakhar-berkut-ckorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Молодой привратник тюрьмы Жакино огорчен и раздосадован: дочь тюремщика Марселина перестала отвечать на его чувство с тех пор, как в доме ее отца появился юный слуга Фиделио. Марселина и не подозревает, что под именем Фиделио скрывается переодетая в мужское платье Леонора, которая проникла в крепость, чтобы освободить заточенного здесь мужа, Флорестана. Но начальник тюрьмы Пизарро свиреп и жесток, по его приказу заключенные охраняются строго, и, хотя Леонора уже давно служит у тюремного смотрителя Рокко, ей до сих пор ничего не удалось разузнать. Леонору смущает и любовь Марселины, которая уверена, что скромный юноша отвечает ей взаимностью. Добродушный тюремщик не хочет препятствовать счастью дочери — пусть Фиделио станет его зятем и Правда, тяжела служба тюремщика — много ужасов и человеческих страданий таится за стенами крепости. Вот и сейчас один из узников погибает в подземелье от пыток и голода. Предчувствуя, что речь идет о Флорестане, Леонора просит Рокко показать ей страдальца.

Каменные своды сырого, мрачного подземелья, где томится изможденный, закованный в цепи Флорестан. Борец за справедливость, когда-то разоблачавший преступления Пизарро, он теперь оказался жертвой его мести. Несмотря на страдания и близость смерти, Флорестан тверд и спокоен: он честно выполнил свой долг. В сознании узника возникает образ Леоноры, проходят радостные видения свободы и счастья. Измученный, он впадает в забытье. Бесшумно входят Рокко и Леонора. При скудном свете фонаря встревоженная женщина не может разглядеть лицо узника, и только когда Флорестан просыпается, она по голосу узнает горячо любимого мужа. В подземелье спускается Пизарро. С обнаженным кинжалом он бросается на Флорестана, но Леонора заслоняет его своим телом. Взбешенный начальник тюрьмы готов убить обоих, но внезапно в темницу доносятся звуки трубы, возвещающей о прибытии министра. Пизарро ошеломлен — месть не удалась, его ждет суровая кара. Площадь перед крепостью. Народ славит справедливость министра, освободившего невинных узников. Рокко приводит Флорестана и Леонору. В закованном в цепи узнике дон Фернандо узнает своего друга. Леонора снимает с Флорестана оковы. Все прославляют ее верность и самоотверженность.