Краткое сообщение о опере жизнь за царя - глинка

«життя за царя» («іван сусанін») (рос. «жизнь за царя», «иван сусанин») — опера михайла івановича глінки в 4 діях з епілогом.

автор лібрето — барон георгій розен. у радянський період з ідеологічних міркувань сергієм городецьким було створено нове лібрето.легенду про подвиг селянина івана сусаніна, що завів загін поляків у непрохідну гущавину і загинув разом із ними, часто використовували російські літератори. війна 1812 року сколихнула самосвідомість, пробудила інтерес до власної історії. популярними стають в літературі сюжети на російські історичні теми, серед них — про подвиг костромського селянина івана сусаніна. відомо, що поляки йшли на своєму воєводі буркевичу. заблукали. дорогу їм зголосився показати селянин іван сусанін. але замість цього завів їх у болото, де з ними і загинув. однак при творчому підході літераторів до історії стало вважатися, ніби поляки прямували до костроми, щоб убити 16-річного боярина михайла романова, який на той час ще не знав, що його оберуть на царський престол[1][2]. є й дослідники, які вважають легенду про сусаніна як героя дуже спотвореною[3].

в 1815 році в петербурзькому великому театрі відбулася прем'єра опери катерино кавоса «іван сусанін». автором лібрето був олександр шаховський. опера була написана в стилі французької «опера комік» — діалоги займали майже стільки ж місця, скільки і музика.

через 20 років за той же самий сюжет береться глінка. початково він планував писати оперу за повістю василя жуковського «мар'їна роща», проте поет запропонував іншу тему — тему подвигу костромського селянина івана сусаніна. в 1823 році з'явилася поема кіндрата рилєєва «іван сусанін», що справила помітний вплив на образ головного героя опери. думка, подана жуковським, захопила уяву композитора. «…наче по чарівній дії раптом виник план цілої опери, і думка протиставити російській музиці — польську; нарешті, багато тем і навіть подробиць розробки — все це разом спалахнуло в голові моїй».[4].

опера була прийнята до постановки в петербурзі. репетиції почалися в травні 1836 року.

прем'єра опери була призначена на 27 листопада 1836 року на відкриття великого театру після пожежі. партію сусаніна виконував осип опанасович петров. партію сирітки, прийомного сина сусаніна, співала ще зовсім молода артистка анна яківна воробйова. декоративне оздоблення залу для глядачів виконала художня артіль василя ширяєва.

у підготовці до вистави брав участь також і молодий тарас шевченко — тоді ще невідомий нікому кріпак поміщика енгельгарда і учень маляра ширяєва — він зробив підготовчі малюнки для орнаменту залу, що прикрашали плафон, під яким підвішувалася величезна кришталева люстра у золотій оправі — одна з головних деталей. за відмінно виконану роботу під час розпису залу він одержав право бути на спектаклі.

Топилась печь. Огонь дрожал во тьме.
Древесные угли чуть-чуть искрились.
Но мысли о зиме, о всей зиме,
каким-то странным образом роились.
Какой печалью нужно обладать,
чтоб вместо парка, что за три квартала,
пейзаж неясный долго вспоминать,
но знать, что больше нет его; не стало.
Да, понимать, что все пришло к концу
тому назад едва ль не за два века, —
но мыслями блуждать в ночном лесу
и все не слышать стука дровосека.
Стоят стволы, стоят кусты в ночи.
Вдали холмы лежат во тьме угрюмо.
Луна горит, как весь огонь в печи,
и жжет стволы. Но только нет в ней шума

Известный антрепренер, организатор "Русских сезонов" в Париже и Лондоне, Сергей Дягилев
СЕРГЕЙ ПАВЛОВИЧ ДЯГИЛЕВ 1872- 1929
Русский театральный деятель, антрепретер. Окончил юридический факультет Петербургского и Петербургскую консерваторию (ученик Римского-Корсакова) . Увлекался живописью, театром, историей художественных стилей. В 1898 году был одним из организаторов группы “Мир искусства “ и редактором (вместе с А. Бенуа ) одноименного журнала (1899-1904).
В 1906-1907 г. Дягилев организовал в Париже, Берлине, Монте-Карло, Венеции выставки русских художников, а с 1907 – ежегодные выступления русских артистов – так называемые ‘Русские сезоны за границей ‘. ‘Сезон ‘ 1907 г носил название “Исторические русские концерты”, в них принимали участие Римский-Корсаков, Рахманинов, Глазунов, Шаляпин. “Сезон ” 1908 г был сезоном русской оперы. В балетный репертуар первых дягилевских “сезонов” которые длились до 1913 г. вошли “Павильон Армиды ” Черепина , “Шехеризада” Римского-Корсакова, “Жизель” Адана , “Петрушка” Станиславского и др. Для этой гастрольной группы Дягилев пригласил главного балетмейстера М. Фокина и группу ведущих солистов балета Мариинского и Большого театров –Анну Павлову, В. Нижинского, Т. Карсавину, В. Карали и других.
Кроме Парижа дягилевская балетная группа гастролировала в Лондоне, Риме, Берлине, Монте-Карло, в городах Америки. Эти выступления явились не только триумфом русского балетного искусства, но и возрождению балета в ряде стран Европы, а также возникновению балетных театров в странах, не имевших своего балета (США, Латинская Америка и др.) .
После успеха новых “сезонов” Дягилев решил в 1911 г . организовать первую балетную труппу, которая сформировалась в 1913 году и получила название “Русский балет Сергея Дягилева”. Труппа существовала до 1929года .
В последующие годы - 1914 –1917 и 1918-1929 – репертуар дягилевской антрепризы меняется, в нем появляются балеты на музыку композиторов –модернистов .
Дягилев был одареннейшим и эрудированным театральным деятелем, хотя сам он не принимал участия в создании того или иного зрелища . Он талантливо осуществлял функции художественного руководителя. Деятельность Дягилева оказала огромное влияние на развитие искусства многих зарубежных стран.
Мост Александра III в Париже – по праву может считаться … российской гордостью! Это один из самых помпезных мостов, когда - либо соединявших берега Сены. Построен он был в честь русского царя Александра III, как явствует из его названия, в ознаменование дружбы французского и русского народов. Фонари на этом мосту являются почти точной копией фонарей Троицкого моста в Петербурге, а если идти по этому мосту в сторону Большого Дворца, можно выйти к факультету русского языка Сорбонны, который собственно расположен в южной части Большого Дворца