На каком музыкальном инструменте всегда играл Йозеф Гайдн, дирижируя оркестром? ​

ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.

це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.

нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.

отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.

народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.

у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.

у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.

цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.

на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.

чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.

.

Прелюдии Шопена

Слово «прелюдия» на латинском языке означает «вступление».

В старинной музыке она действительно выполняла скромную роль вступления к чему-то важному: к пению хорала, к фуге, сонате или ещё какой-нибудь пьесе.

В XVIII веке инструментальные прелюдии начали не только предварять другие пьесы, но и создаваться как самостоятельные произведения. Это, например, органные хоральные прелюдии И. С. Баха (использующие мелодии григорианского хорала). Одновременно в его творчестве утвердился «малый» цикл «прелюдия - фуга». А в двух томах «Хорошо темперированного клавира» им были созданы два «больших» цикла из 24 прелюдий и фуг во всех мажорных и минорных тональностях.

В творчестве Шопена прелюдия совершенно изменила свои назначение и цель. Каждая из его прелюдий – законченное целое, в котором запечатлён один образ или настроение.

Шопен создал своеобразный цикл из 24 прелюдий, написанных во всех мажорных и минорных тональностях. Они похожи на альбом кратких музыкальных записей, отражающих внутренний мир человека, его чувства, мысли, желания. Недаром замечательный русский пианист А. Г. Рубинштейнназвал прелюдии Шопена «жемчужинами».

1838 год - важный этап в творчестве Шопена. Он завершил работу над прелюдиями. Долгие годы ушли на их создание. «Шопен создал свои гениальные прелюдии – 24 кратких слова, в которых сердце его волнуется, трепещет, страдает, негодует, ужасается, томится, нежится, изнывает, стонет, озаряется надеждой, радуется ласке, восторгается, снова печалится, снова рвётся и мучается, замирает и холодеет от страха, немеет среди завываний осенних вихрей, чтобы через несколько мигов опять поверить солнечным лучам и расцвести в звучаниях весенней пасторали...» - так поэтично характеризует прелюдии наш с вами соотечественник, русский музыкант Николай Филиппович Христианович.

24 прелюдии Шопен отослал в Париж; их издание тут же вызвало отклик Роберта Шумана, утверждавшего, что «на каждой из них тончайшим жемчугом выведено: это написал Фридерик Шопен, самый неповторимый из гениев современности... Он есть и остаётся самым смелым, самым гордым поэтическим гением нашего времени». В другом отклике на произведения польского гения Шуман говорил: «Произведения Шопена - это пушки, прикрытые цветами...»