написать небольшой отзыв об лунной сонате Бетховена.Почему она тебе понравилась и всякое такое.​

Это произведение стало одним из самых потрясающих душевных откровений композитора. В трагическую пору крушения любви и необратимого угасания слуха он рассказал здесь о себе самом.«Лунная» соната принадлежит к числу произведений, в которых Бетховен искал новые пути развития сонатного цикла. Он назвал её сонатой-фантазией, подчеркнув этим свободу композиции, далеко отступающей от традиционной схемы.

Незбагненна влада музики над людиною. Вона примушує радіти й плакати, може до пережити горе, зняти душевний стрес, вилікувати сердечні рани. 
      Музика - стародавній вид мистецтва, здатний об'єднувати людей, і в цьому її найбільша сила. Різні за характерами, звичками, поглядами на життя, національністю, пристрастями, моральними принципами люди в концертному залі, затамувавши подих, однаково схвильовано й благоговійно завмирають під зливою дивовижних, чаруючих звуків. І вже на другий план відходять життєві негаразди й турботи, залишається тільки влада мистецтва, яке очищає душу від усього несуттєвого, мізерного, буденного, підносить нас до висот розуміння смислу життя. 
      Я люблю музику, особливо духовну. Слухаючи її, розумієш, що тільки Боже благословення могло до композиторові створити таку красу, таку досконалість поєднання звуків, таку чистоту й гармонію. 
      Здається, розкривається церковна баня і з блакиті небесної ллється на людей Божа благодать. І злітають в небо голуби, і лагідне сонце пестить своїм промінням землю, і лунають десь у височині кришталеві дзвони. 
      Музика Максима Березовського... Від неї світлішає похмурий день, зникає втома, з'являється бажання творити добро, прощати зло, любити людей і весь цей незбагненно прекрасний у своїй гармонії світ... 
      Багато видів мистецтва існує в ньому, кожен з них - джерело естетичної насолоди. Але музика - це завжди зустріч з радістю польоту, з можливістю мріяти й сподіватися на здійснення своїх сподівань. 

Воспитанием Серея Прокофьева сначала занималась его мать, Мария Григорьевна, которая была хорошей пианисткой. Она происходила из крепостных Шереметевых, где с самого раннего детства учили, театральным искусствам и музыке. 

Мальчик начал заниматься музыкой с пяти лет и уже тогда проявлял интерес к сочинительству. Мать записывала сочинённые им пьесы: рондо, вальсы, песенки, «Индийский галоп». В возрасте девяти—десяти лет мальчик-композитор написал две оперы: «Великан» и «На пустынных островах». В 1902—1903 годах брал частные уроки теории и композиции у Р. М. Глиэра.

В 13 лет (1904 г.) Прокофьев поступил в Петербургскую консерваторию; занимался композицией у А. К. Лядова, а инструментовкой — у Н. А. Римского-Корсакова.

Окончил консерваторию в 18 лет (1909 г.) как композитор, после чего вновь поступил в неё уже по классу фортепиано. Если диплом композитора, по собственным словам Прокофьева, был «плохого качества» (отношения с педагогами у него не сложились), то окончание консерватории в 1914 г. как пианиста оказалось блестящим — ему была присуждена премия Антона Рубинштейна и выдан диплом с отличием.