очень кратко перескажите сюжет оперы "Король Артур" Генри Пёрселл.

Согласно Кертису Прайсу, опера была, вероятно, отражением кризиса порождённого попыткой ввести Билль об отводе. Спор о том, кто будет наследовать Карлу II: его брат-католик, Джеймс, герцог Йоркский, или герцог Монмут, его незаконнорожденный сын, но протестант, разделил страну. Фракцию, поддерживающую Джеймса, назвали тори, тех, что стояли за Монмута — виги. Последних возглавлял граф Шефтсбери. Драйден был убежденным тори и уже высмеял Шефтсбери и других вигов в своём стихотворении «Авесаллом и Ахитофель» (1681). В интерпретации Прайса в образе короля Артура представлен Карл II, бритты — это тори, саксы — виги. Освальд — герцог Монмут, а Осмонд/Гримбальд — граф Шефтсбери. Филидель — маркиз Галифакс, умеренный политик, которым восхищался Драйден (он посвятил издание «Короля Артура» Галифаксу). Эммелина персонифицирует «национальную совесть».

Объяснение:

Надеюсь было полезно)

В 1809 году Бетховен получает от дирекции Венского придворного театра заказ на написание музыки к трагедии Гете "Эгмонт" и работает над ней с конца 1809 до весны 1810 года, по его собственным словам, "исключительно из любви к поэту". Бетховен высоко ценил творчество Гете, с которым неоднократно встречался. Музыка к "Эгмонту" состоит из увертюры, созданной последней, и девяти номеров. Впервые она прозвучала 15 июня 1810 года, когда трагедия Гете была исполнена в четвертый раз в Венском придворном театре. У Гете Эгмонт молод, холост и влюблен. Его возлюбленная девушка Клерхен, мечтает сражаться вместе с ним. Она же зовет к восстанию, чтобы освободить героя, и, не в силах пережить смерть любимого, кончает с собой. Призывом к борьбе за свободу, верой в победу народа, несмотря на все страдания и жертвы, наполнен заключительный монолог Эгмонта в темнице перед казнью.

окументальне кіно — жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа.

Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кинотворчості нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх добутках. У цей час документальне кіно міцно ввійшло в кіномистецтво всього миру.

Знамениті документальні кінофільми "Параджанов: Остання весна" (Вірменія — США, 1992) "Замах на Росію" (Франція, 2000) "Боулінг для Колумбины" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція" (США, 2004).

Знамениті радянські й російські документальні фільми "Повість про нафтовиків Каспію" (СРСР, 1953) "Звичайний фашизм" (СРСР, 1966) "Велика Вітчизняна" (СРСР, 1979; 20 серій; у США йшов за назвою "Невідома війна") "Легко чи бути молодим?" (СРСР, 1987).

Знамениті режисери документальних фільмів Флаэрти, Роберт (США) Ивенс, Джорис (Голландія) Грирсон, Джон (Великобританія) Мур, Майкл (США) Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним. Тому багато експертів взагалі заперечують наявність документального кіно, уважаючи його лише піджанром художнього кіно.

А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті схованої камерою. Таке кіно, зняте схованої камерою, вони називають істинно документальне кіно. "Істинно документальне кіно" є із сучасного кіномистецтва й викликає зараз жвавий інтерес киноманов.

На перший погляд, короткометражне кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15—20 мінут). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі тимчасові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр глядацьких переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "киноминиатюрой".

Освітні фільми Ще одна категорія фільмів, яку відносять до документального кіно — це освітні (навчальні) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших навчальних закладах. Дослідження показують, що навчальний матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, чим той же матеріал, пересказаний учителем. Справа тут, очевидно, у наочності й відшліфованості подачі матеріалу (не дивно, адже в кіно можливо багато дублів). Практика показу навчальних фільмів дуже поширена на Заходу й, особливо в США. У СРСР і Росії показ навчальних фільмів не так розповсюджений.

Очевидно, це пов'язане з високою вартістю встаткування для таких показів. Наприкінці XX — початку XXІ століть освітні фільми стали часто показувати по телебаченню й вони набули більшу популярності. У цей час існують навіть спеціальні телевізійні канали, що майже цілодобово показують тільки освітні й науково-популярні документальні фільми.

Радянське й російське документальне кіно У радянські часи документальне кіно було затребувано владою. Документальні фільми були в основному інструментом комуністичної пропаганди й служили державним інтересам. Але, незважаючи, на всі труднощі, ряд талановитих режисерів-документалістів все-таки зміг пробитися й створити кілька фільмів, які ввійшли в золотий фонд світового документального кіномистецтва. Особливо слід зазначити режисерів Дзигу Вертова, Лева Кулешова, Романа Кармена й Михайла Ромма.

Объяснение: