Верны ли следующие суждения о человеке? а. человек может развиваться только в социуме. б. социализация человека длится всю его жизнь. 1) верно только а 2) верно только б 3) верны оба суждения

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. На заробітну плату впливають ті самі фактори, що й на вартість робочої сили.

Важливим фактором є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів працівників. Так, у США особи без середньої освіти у середині 80-х років одержували 19 тис. дол. на рік, а з вищою освітою — 32 тис. дол. У 2000 р. високоосвічені працівники отримували майже на 90 % вищу заробітну плату, ніж інші категорії. Це засвідчує визнання значення і престижності праці інженерів, керівників, осіб творчої праці. Проте така залежність ще не означає обґрунтованості концепції людського капіталу, згідно з якою знання, навички та інші здібності людини, які впливають на зростання виробництва і доходів, є капіталом, а формують цей капітал витрати на освіту, підготовку робочої сили на виробництві, медичне обслуговування тощо. Мета такої концепції — довести можливість перетворення найманих працівників, які володіють знаннями, на капіталістів. Виокремилися дві основні точки зору на цю проблему. Прихильники теорії трьох факторів виробництва (Дж. Міль, Ж.-Б. Сей та ін.) стверджували, що капіталом є лише набуті здібності, які реалізуються у процесі праці, спираючись на положення А. Сміта про належність знань, майстерності і досвіду людей до основного капіталу суспільства поряд з машинами, землею, спорудами тощо. За другою точкою зору (В. Сеніор, І. Фішер, Л. Вальрас та ін.) капіталом є сама людина з набутими здібностями до праці. Виходячи з цього, А. Маршалл стверджував, що оскільки сама людина не є товаром, то і теорія людського капіталу науково необгрунтована. Т. Шульц людські ресурси без набутих знань ототожнював з природними. Але з набуттям освіти, кваліфікації, майстерності праця людини перетворюється на капітал, що означає ототожнення її з речовим капіталом (засобами праці, землею). Обом точкам зору властиві:

1) ототожнення витрат на здобуття освіти, кваліфікації працівника з капіталом. При цьому капітал розглядається лише з погляду речового змісту, не береться до уваги його суспільно-економічний аспект, тобто відносини економічної власності між найманими працівниками і власниками капіталу;

2) ігнорування того факту, що затрати на розвиток освіти, набуття кваліфікації формують лише здатність до праці, робочу силу відповідної якості, яка набуває форми змінного капіталу за перетворення робочої сили на товар і продажу його капіталістові. Якщо людина працює на власному підприємстві, її здатність до праці перестає бути змінним капіталом.

Ця концепція не знаходить підтвердження у разі втрати працівниками роботи, оскільки набуті знання і кваліфікація не можуть забезпечити виживання безробітного.

Наявність тісного взаємозв'язку між рівнем освіти кваліфікації і величиною заробітної плати засвідчує існування таких закономірностей:

— величина заробітної плати та її диференціація залежать від складності робочої сили та її якості;

— величина витрат на формування робочої сили відповідної якості і суми зарплати, отриманої у процесі трудової діяльності, повинна становити співвідношення один до трьох-чотирьох. За цих умов відбуватиметься розширене відтворення робочої сили відповідної якості, а сім'я найманого робітника може в повному обсязі виконувати покладені на неї функції.

Процесс возрождения российского предпринимательства и становления свободного рынка сопровождается трудностями, которые носят не только институциональный, но и духовный характер. Одной из основных проблем является создание адекватного для развития цивилизованного бизнеса нравственного климата и выработка деловой этики. А это предполагает выяснение «смысложизненных» основ предпринимательства в целом и, в частности, норм морали - как внутри бизнес-сообщества, так и в отношениях между деловым миром и обществом.

Cоциокультурная и этическая регуляция предпринимательской деятельности является предметом получившей широкое распространение на Западе научной и учебной дисциплины «этика бизнеса». У нас эта дисциплина не имеет пока основательного академического признания, а само название используется главным образом для обозначения делового этикета. Однако анализ содержания социокультурных, мировоззренческих и этических составляющих предпринимательской деятельности, включенных в русскую картину мира, насущно необходим. Он может быть осуществлен с методов понимающей социологии и социальной культурологии. В качестве материала для нашего анализа мы будем использовать публицистику и художественную литературу, которые отражают эту картину с достаточной полнотой.