Это та часть дохода, которая не идёт на потребление. скажите что написать вместо ? ​

сбережения

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке можна знайти в різних нормативно-правових актах, зокрема: у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і т. ін. Проте в ч. 1 ст. 3 ГК України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності під якою розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що спричиняє потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, враховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками.

За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціальні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Вся информация об этих войнах в наше время известна исключительно по греческим источникам. Геродот Галикарнасский после изгнания из родного города, в середине V в. до н. э. проехал по всему Средиземноморью и вне его, от Скифского государства до Египта, собирая информацию по греко-персидским войнам и другим событиям, которые он описал в своей книге Ιστοριης Απόδειξη (известную на русском языке как «История»). Он начинает повествование с завоевания Крёзом Ионии [16] и заканчивает падением Сеста в 479 до н. э. [17] Он, как полагают, повторяет то, что говорилось ему его собеседниками, не подвергая это критическому анализу, таким образом давая нам время от времени правду, время от времени преувеличения и время от времени политическую пропаганду. Однако древние авторы рассматривали его работу как намного лучшую по качеству, чем работы любого из его предшественников, Цицерон даже назвал его отцом истории [18].

Бюст Фукидида

Фукидид Афинский намеревался начать работу от того места, где окончил Геродот, до конца Пелопоннесской войны в 404 до н. э. Его труд называется Ξυγγραφη (известный на русском языке как «История Пелопоннесской войны» или просто «История»). Предполагают, что он умер перед завершением своей работы, поскольку он пишет только о первых двадцати годах Пелопоннесской войны и немного информации относительно о том, что случилось раньше. События греко-персидских войн даются в I книге, параграфах 89—118.

Среди более поздних авторов выделяется Эфор Кимский, который в IV в. до н. э. написал универсальную книгу по истории, которая включает в себя события этих войн. Диодор Сицилийский написал в I в. нашей эры исторический труд, в который также была описана история этой войны. Самая близкая вещь к персидскому источнику в греческой литературе — труд Ктесия, который был личным врачом Артаксеркса III Оха и написал в IV в. до н. э. историю Персии по персидским источникам [19]. В своей работе он также дразнит Геродота и утверждает, что его информация точна, так как он получил сведения от персов. К сожалению, работы этих последних авторов полностью не сохранились. Так как фрагменты их даются в Мириобиблоне, собранном Фотием, который позже стал константинопольским патриархом в IX век нашей эры, в книге Eklogai императора Константина VII Багрянородного (913—919) и в словаре Суды X век нашей эры, предполагают, что они были потеряны вместе с уничтожением императорской библиотеки Святого Дворца в Константинополе крестоносцами, участвовавшими в четвёртом крестовом походе в 1204.

Таким образом, историки вынуждены сравнивать труды Геродота и Фукидида с работами более поздних авторов, такими как написанные во II в. нашей эры «Сравнительные жизнеописания» Плутарха и справочник по южной Греции, собранный в то же самое время географом и путешественником Павсанием (не путать со спартанским полководцем). Некоторые римские историки в своих работах также писали об этом конфликте, например Юстин и Корнелий Непот.