Напиши названия указанных строк горизонта и укажи их на схеме компаса

Основные стороны горизонта это С,Ю,З, В, Промежуточные СВ-северо-восток, СЗ-северо-запод, ЮВ-юго-восток,  ЮЗ-юго-запод.

Север вверху,юг внизу,запад слева, восток справа

Рух, розміри, маса

Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.

Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).

Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.

Склад і внутрішня будова

Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.

Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.

Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).

Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.

Супутники Уран

Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.

Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.

Лесотозавр был двуногим травоядным динозавром, он был одним из самых мелких и самых примитивных между всех птицетазовых динозавров. У него было очень длинная шея и маленькая голова с большими глазами и вытянутым лицом. Нижняя челюсть заканчивалась беззубым клювом, а верхняя челюсть была вооружена мелкими зубами.

У большинства птицетазовых динозавров не было таких зубов. Листовидные зубы находились близко к краю челюстей. Следовательно, у лесотозавра не было щек. Челюсти двигались только лишь сверху вниз, поэтому были при для откусывания. Передние конечности были короткими, задние – длинными. Сухожилия придавали жесткость хвосту, который уравновешивал туловище и голову во время бега. Лесотозавр объедал низкорослые кустарники, а при опасности мог в любой момент бегством.