Образуется болотах из остатков растений полезные ископаемые используются как топливо а также как подстилка для животных коров овец и так далее это

Конечно же это торф он образуется в болотах

Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).

Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.

Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».

Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.

18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.

Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.

Казка «Червона шапочка», ілюстрація Вальтера Крейна, 1875 р.

Розрізняються народні казки, традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні, більш вільної форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності.

У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу етноантропології. Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський.