Особенности животного мира, характерного для калининграда

Медведи лисы волки зайцы ежи и тд.

Встановити 100% безпеку харчових продуктів науково неможливо. Втім, аргументувати безпечність генетично-модифікованої їжі тільки на принципі Argumentum ad Ignorantiam було б помилково. Тому генетично-модифіковані продукти проходять докладні аналізи, що базуються на сучасних наукових знаннях.

Одним з можливих ризиків вживання генетично модифікованої їжі розглядається її потенційна алергенність. Коли новий ген вбудовують в геном рослини, то кінцевим результатом є синтез в рослині нового білка, який може бути новим в дієті. Через це ми не можемо визначити алергенність продукту, базуючись на минулому досвіді. Теоретично, кожний протеїн може потенційно бути тригером алергійної реакції, якщо на його поверхні є специфічні місця зв'язку до IgE антитіл. Антитіла, які специфічні для конкретного антигену, виробляються в організмі індивідууму, чутливого до алергену. Чутливість до алергенів часто залежить від генетичної схильності. Розрахування алергійного потенціалу не можна зробити зі 100%-ною впевненістю. Нові потенційні алергени формуються також у сортах конвенційної селекції, але відслідкувати подібні алергени дуже важко, крім того, процедура допуску конвенційних сортів аналізу на алергенність не передбачається.Окремі продукти генів, що переносяться в організм генно-інженерними методами, можуть демонструвати токсичні властивості. В 1999 році опублікована стаття Арпада Пуштаї (Árpád Pusztai) щодо токсичності генно-модифікованої картоплі для щурів. В картоплю було вбудовано ген лектину з підсніжника з метою підвищити стійкість картоплі до нематод. Згодовування картоплі щурам продемонструвало токсичний ефект генно-модифікованого сорту[34]. Опублікуванню даних передував гучний скандал, оскільки результати були представлені до експертної оцінки науковцями. Запропоноване Пуштаї пояснення, що менше лектин, а скоріш б перенесення гену, викликав токсичний ефект, не підтримане більшістю науковців, оскільки даних, представлених у статті, недостатньо для формулювання саме таких висновків. Розробка трансгенної картоплі з геном лектину припинена.

Однією з проблем, пов'язаних з трансгенними рослинами є потенційний вплив на ряд екосистем.

Объяснение:

Скифы, как и другие близкородственные им народы, обитавшие в I тыс. до н.э. в евразийских степях, не имели своей письменности, и потому их социальную и политическую историю приходится воссоздавать преимущественно на основе сведений, сохраненных в инокультурных источниках, и по археологическим данным. Имя скифов, известное нам прежде всего из сочинений греческих и латинских авторов, использовалось там в разных значениях. Зачастую древние писатели именовали скифами широкий круг народов, обитавших в ту эпоху на обширных пространствах евразийского степного пояса и обладавших во многом сходной культурой. Но тщательное изучение употребления этого имени в древних источниках свидетельствует, что сами себя именовали так лишь обитатели Северного Причерноморья и Приазовья или даже первоначально только одно племя, в первые века I тыс. до н.э. подчинившее себе прочее население этого региона и создавшее на этой основе мощный союз племен, позже переросший в раннегосударственное образование. Греческие поселенцы, начавшие с VII в. до н.э. активную колонизацию северного побережья Черного моря, первоначально вошли в соприкосновение именно с этим народом. Со временем, все более расширяя круг своих знаний об обитателях евразийских степей и обнаруживая в их культуре и образе жизни много сходного с тем, что уже было известно им о скифах, греки стали обозначать все народы этого круга именем того из них, который был знаком им раньше и лучше других. Так термин «скифы» приобрел расширительное значение. Но многие античные авторы сохранили понимание и его конкретного этно-исторического смысла и отличали собственно скифов от других степных народов, имена которых также были им известны, — от савроматов, массагетов, исседонов и т. д.