Уявлення аристотеля и птолемея про всесвіт

От ЦЕЙ чоловік, який жив понад 2300 років тому, залишив глибокий слід в історії науки і філософії. З плином часу інтерес до його праць не згасав, їх постійно перекладали і ретельно вивчали. За словами історика Джеймса Мак-Лаклана, «світоглядні погляди Арістотеля панували в Європі майже 2000 років». Деякі з них залишили свій відбиток у доктринах католицизму, протестантизму, а також ісламу.

Людина широкого кругозору

Арістотель писав про мистецтво, астрономію, біологію, етику, мову, закон, логіку, магнетизм, метафізику, рух тіл, задоволення, поезію, політику, психологію, риторику і про душу, яку вважав смертною. Все ж своєю славою Арістотель найбільше завдячує працям з біології і логіки.

Давньогрецькі вчені пояснювали навколишній світ на основі власних припущень і логіки. Вони вважали, що ретельні роздуми над очевидними, на їхню думку, істинами приведуть їх до правильних висновків.

Завдяки такому підходу тогочасним вченим вдалося зробити ряд розумних висновків, зокрема про те, що у Всесвіті панує вражаючий порядок. Однак основною проблемою було те, що вчені спиралися лише на власне бачення, і саме це звело багатьох мислителів, у тому числі Арістотеля, з правильного шляху. Для прикладу, вони твердили, що планети і зорі рухаються навколо Землі. На той час це було самоочевидною істиною. «Здавалося, і здоровий глузд, і досвід підтверджували  уявлення греків, що Земля є центром Всесвіту»,— каже історик Чарлз Фрімен у своїй книжці про вплив грецької філософії («The Closing of the Western Mind»).

Такий помилковий погляд не ніс би у собі великої загрози, якби залишався суто науковим. Але склалося інакше.

У лоні католицизму

У середньовічній християнській Європі деякі вчення Арістотеля стали загальноприйнятими істинами, які не піддавались сумніву. Богослови римо-католицької церкви, серед яких найбільше відзначився Фома Аквінський (бл. 1224—1274), вводили ідеї Арістотеля у свої вчення. Як наслідок, уявлення Арістотеля про те, що Земля є центром Всесвіту, переросло у католицьку догму. Цей погляд перейняли також протестантські лідери Кальвін і Лютер, твердячи, що він біблійний. (Дивіться супровідну інформацію  «Вони вичитали в Біблії те, чого там немає».)

Деякі вчення Арістотеля стали загальноприйнятими істинами

«У деяких аспектах [вчення Арістотеля] і католицизму, по суті, стало неможливо розрізнити»,— пише Чарлз Фрімен. Тому й кажуть, ніби Фома Аквінський «охрестив» Арістотеля. Але насправді це «Аквінський став наверненим на арістотелізм»,— додає Фріман. Те саме до певної міри стосується також церкви. Ось чому італійський астроном і математик Галілео Галілей, який наважився доводити на основі власних що Земля обертається навколо Сонця, постав перед інквізицією та був змушений зректися своїх поглядів *. Як не парадоксально, сам Арістотель визнавав, що наукові знання здобуваються поступово і їх доцільно переглядати. Прикро, але цього погляду церква чомусь не перейняла.

ДЕЯКІ ФАКТИ

Арістотеля переповнювала жага до знань і проймала «глибока пошана до величі і значимості Всесвіту» (з книжки «Арістотель. Короткий вступ», англ.).

Природа, вважав Арістотель, має постійне «Першоджерело руху», яке є добрим та існує за межами Всесвіту.

До заслуг Арістотеля належить заснування двох наук — біології та логіки.

Арістотель був учителем македонського хлопця, який згодом став Александром Македонським, засновникомет:

Человек-дитя природы. Умение видеть красоту, прелесть того, что напрямую к тебе относиться уже есть путь к гармонии. Природа еще в те далекие от нашей эры века человеческому роду выжить, кормила, грела лучами солнца, испытывала грозами, снегами, жарой, это делало тех, кто жил в то время сильнее. Столько лет но природа все еще нам и многие заблуждаются, если не придают значимости природе, научив людей многому она как бы стала поддатливее, на самом же деле природа великодушно позволила позльзоваться ее благами.

В процессе длительной эволюции земной коры материки постепенно разрастались за счет аккумуляции лавы и пепла при вулканических извержениях, внедрения расплавленной магмы таких пород, как гранит, и накопления отложений, первоначально осаждавшихся в океане. Постоянная фрагментация древних массивов суши - "праматериков" - предопределила дрейф континентов, в результате чего периодически происходило их столкновение. Древние материковые плиты накрепко соединялись по этим контактным линиям, или "швам", образуя сложную мозаику ("лоскутное одеяло") структурных единиц, из которых состоят современные материки. На востоке Северной Америки такая шовная зона прослеживается от Ньюфаундленда до Алабамы. Ископаемые, обнаруженные в породах к востоку от нее, имеют африканское происхождение, что является доказательством произошедшего (ок. 300 млн. лет назад) отрыва этого участка от Африканского материка. Другая шовная зона, маркирующая столкновение Европы с Африкой примерно 100 млн. лет назад, прослеживается в Альпах. Еще один шов проходит по южной границе Тибета, где Индийский субконтинент столкнулся с Азиатским и в геологически недавнее время (ок. 50 млн. лет назад) сформировалась горная система Гималаев.

Теория тектоники литосферных плит сегодня так же общепринята в геологии, как, например, закон всемирного тяготения в физике. Породы и ископаемые "африканского типа" обнаружены во многих местах на востоке Америки. Шовные зоны отчетливо прослеживаются на космических снимках. Измерять скорости восходящих движений можно там, где горы, возникшие в результате столкновения материков, все еще продолжают подниматься. Эти скорости не превышают 1 мм в год в Альпах, а в отдельных частях Гималаев составляют более 10 мм в год. Логическим следствием рассмотренного механизма горообразования являются континентальный рифтогенез и спрединг океанического дна. Раздробленность земной коры - широко распространенное явление, четко видное на космических снимках. Главные линии разломов, называемые линеаментами, могут быть прослежены как в пространстве - на тысячи километров, так и во времени - до самых древних этапов геологической истории. Когда оба борта линеамента сильно смещены, образуется сброс. Происхождение крупнейших разломов пока еще до конца не установлено. Компьютерная модель сети разломов наводит на мысль, что их образование связано с изменениями формы земного шара в что, в свою очередь, предопределялось колебаниями скорости вращения Земли и сменой положения ее полюсов. Эти изменения были обусловлены рядом процессов, среди которых наиболее существенное влияние оказывали древние оледенения и бомбардировка Земли метеоритами. Ледниковые периоды повторялись примерно каждые 250 млн. лет и сопровождались накоплением значительных масс ледникового льда близ полюсов. Такое скопление льда вызывало увеличение скорости вращения Земли, приводившее к уплощению ее формы. При этом экваториальный пояс расширялся в диаметре, и сфероид как бы сжимался у полюсов (т. е. Земля становилась все меньше похожей на шар) . Вследствие хрупкости земной коры сформировалась сеть взаимопересекающихся разломов. Скорость вращения Земли менялась десятки раз на протяжении одного ледникового периода. На ранних этапах истории Земли происходила интенсивная бомбардировка планеты астероидами и более мелкими объектами - метеоритами. Она была неравномерной и, по-видимому, приводила к отклонению оси вращения и изменению его скорости. Шрамы от этих ударов и кратеры, оставленные "небесными гостями", повсюду видны на нижних планетах (Меркурии и Венере) , хотя на земной поверхности они частично замаскированы осадками, водой и льдом. Эти бомбардировки тоже вносили свою лепту в химический состав материковой коры. Так как падающие объекты имели тенденцию концентрироваться близ экватора, они увеличивали массу внешнего края земного шара, заметно замедляя скорость его вращения.