Поняття про волю та структуру вольового акту. ​

Відповідь:

Воля є важливим компонентом психіки людини. Воля є здатністю робити свідомі (навмисні) дії, регулювати діяльність і керувати своєю поведінкою. Вона забезпечує виконання двох функцій: спонукальної (забезпечування активності людини) і гальмівної (стримування небажаних проявів активності).

Вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази:

1) виникнення спонукання та усвідомлення мети;

2) досягнення мети.

Складну вольову діюхарактеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування.

У складній вольовій дії можна виділити чотири основні фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;

2) стадія обмірковування і боротьба мотивів;

3) прийняття рішення ;

4) виконання прийнятого рішення.

Пояснення:

Людские взгляды меняются время от времени. Да, многие развития событий могут ввести в шок или даже удивление, но не нужно принимать всё так близко к сердцу. Мир меняется, люди меняются и вам этого не изменить. Процесс уже запущен.

Запомните, у вас своё объективное мнение на данную ситуацию, а у людей своё. Вы можете найти единомышленников в обществе, но не пытайтесь навязать кому-то свою точку зрения. Вас воспримут как грубияна, что не уважает ничьё мнение кроме своего.

Пока данный тип людей никак не вредит вашей жизни не стоит так открыто выражать свою неприязнь и агрессию. Для всего должны быть свои причины и решения.

окремо пишуться:

1. усі частки, які творять форми слів або різних смислових, модальних та емоційно-експресивних відтінків:

а) частки хай, нехай, за яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;

б) частка би(б), за якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;

в) частка же(ж), яка відіграє підсилювано-видільну роль: знайшов же;

г) частки то, це, які у складі речення мають значення вка-зівності: мова й історія — то ж єдине ціле, один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо одночасно

. частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

3. частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

 

через дефіс пишуться:

1. частка бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремої о слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.

примітки: 1. якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.

2. якщо частка таки стоїть перед словом, до якого відноситься, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.

2. частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- в складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.

примітка. якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна в чому, будь із ким.

 

разом пишуться:

1. частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся(-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися(сь), кудись.

якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.

2. частки би(б), же(ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.