Твір на тему "Самоствердження людини"

Формування особистості — складний процес, у якому важливу роль відіграють виховання, освіта, оточення. Та, на мою думку, основним етапом у встановленні людини як особистості відбувається у вже свідомому віці, коли вона може самостійно обирати шлях, несе відповідальність за свої вчинки, визначає, що для неї краще. Людина самостверджується різними Багато в чому вибір цих в залежить від виховання людини, та головну роль відіграє сучасність, саме те, що впливає на людину в момент вибору. Самоствердження людини, як на мене, можна порівняти з підйомом людини на драбину, де з кожним кроком вона опиняється все вище і вище, проте це не означає, що одна зі сходинок не може виявитись хиткою і зламатись…

Степан Радченко, головний герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто», теж шукав своїх в утвердитися в суспільстві його сучасників у Києві. Можна прослідкувати деяку еволюцію (чи то деградацію) у тому, як формування своєї особистості він обирав. Письменник розробив цілий випробувальний термін на перевірку моральної стійкості героя свого роману.

Спершу Степану дали зрозуміти, що отримати все і одразу він не зможе, його спустили з небес на землю, переконавши, що йому потрібно стишити свої амбіції. Проте головний герой виявився не зі слабкодухих. Він вирішив довести не тільки оточуючим, а й собі, що він вартий, щонайменше, залишитись у великому місті. Почавши працювати над собою, Радченко почав із самоствердження себе, як людини наполегливої, відповідальної, цілеспрямованої.

Моральну відповідальність Степан Радченко ніс і за свої стосунки з жінками. Проте, як на мене, у цьому випадку він не зміг проявити себе з кращого боку. Його зверхнє ставлення, невизначеність у почуттях стали причиною постійних непорозумінь. Утвердитись, як любляча людина, і як той, хто вміє приймати чуже кохання, Радченко не зміг.

Та, почавши жити у місті, головний герой поступово почав підлаштовуватись під правила гри, які йому диктувало його оточення. Початкові його незалежність, нескореність ніби відійшли на задній план, у його характері почали переважати якісь непідтверджені пихатість, зверхність. Він зробив для себе висновок, що для того, щоб утвердитись в місті, не потрібно увесь час прикладати надзусилля, а потрібно бути більш хитрим і зухвалим. Як на мене, у цьому і була його помилка — обрати замість активної позиції бездіяльність. Він вирішив для себе, що досить вдосконалюватись, вирішив, що досить того, яким він став. Це і стало тією «сходинкою», що спочатку змусила його похитнутись на шляху самоствердження, а потім і взагалі зламалась, знищивши все надбане Радченком за час перебування у Києві.

Для чого людина прагне самоствердження? У ній говорить внутрішня потреба у впевненості. Степан Радченко прагнув створити певну концепцію уявлень про себе. На мою думку, йому не вдалося досягнути кінцевого результату. Самостверджуючись, людина повинна бути в постійному русі, має бути генератором ідей, а йому не вистачило сил і терпіння, життєвого досвіду. Коли ми обираємо самоствердження, завжди повинні розраховувати на власні сили, моральну підготовку і обирати тільки ті шляхи, які не заперечують власним життєвим принципам

необихевиористская ориентация в социальной психологии представляет собой экстраполяцию принципов традиционного бихевиоризма и необихевио­ризма на новый круг объектов. бихевиоризм - одно из ведущих направлений в психологии, главным предметом изучения которого является поведение, понимаемое как совокупность отношений "стимул - реакция". необихевиоризм - направление в психологии, пришедшее на смену бихевиоризма в 30-е гг. xx в. характеризуется признанием активной роли психических состояний в поведением. представлен в учениях американских психологов э. толмена, к. халла, б. скиннера.

необихевиористская ориентация в социальной психологии опирается на неопозитивистский методологический комплекс, который включает следующие принципы:

абсолютизация стандарта научного исследования, сложившегося вестественных науках;

принципы верификации (или фальсификации) и операционализма;

натурализм как игнорирование специфики поведения человека;

негативное отношение к теории и абсолютизация эмпирическогоописания;

принципиальный разрыв связей с философией.

основной проблемой бихевиористской ориентации является научение. именно через научение приобретается весь репертуар наблюдаемого поведения. научение представляется как установление или изменение ассоциации между реакциями обучающегося и стимулами, которые или подкрепляют его.

существуют две тенденции в области  необихевиористского подхода  в социальной психологии: оперантный подход, делающий акцент на подкрепление наиболее успешных действий (оперантное обусловливание) как основной механизм формирования и модификации поведения, и медиаторный, продолжающий линию традиционного бихевиоризма, усматривающего механизм научения в закреплении необходимой связи между стимулами и реакциями. оперантное обусловливание - вид научения, осуществляемого за счет подкрепления наиболее успешных реакций организма на те или иные стимулы. понятие оперантного обусловливания предложено американским психологом э. торндайком и разработано б. скиннером

в этом возрасте происходит развитие мышления младенца. пока это наглядно-действенное мышление, которое выражается в манипулятивных движениях рук и формировании операционных структур. как правило, чем дольше ребенок рассматривает игрушку, чем больше разных качеств он в ней открывает, тем выше его интеллектуальный уровень.

развивается речь. до одного месяца отмечается пассивная речь: ребенок просто слушает и различает звуки. в возрасте около одного месяца он начинает произносить простые звуки, например, а-а, у-у, э-э. к концу первого – началу второго месяца жизни у ребенка появляется особое внимание к речи, называемое слуховым . затем, в 2–4 месяца, возникает гукание, а в 4–6 месяцев – гуление, повторение простых слогов. в 4 месяца младенец различает речь взрослых по интонации, что свидетельствует об умении пользоваться речью как средством эмоциональной коммуникации. с 6 месяцев отмечается лепет, в котором можно различить некоторые повторяющиеся звуковые сочетания, связанные в основном с действиями ребенка. также он ориентируется на эмоциональный тон, характер высказывания и ритмику. в 9-10 месяцев младенец произносит первые слова. к концу первого года жизни он понимает 10–20 слов, произносимых взрослыми.

л.с. выготский назвал речь младенца автономной, так как она сильно отличается от речи взрослого человека, хотя по своему звучанию иногда напоминает «взрослые» слова.