Мої враження від поезії максима рильського

ответ:

поезія м. рильського відтворює думки і настрої поета, викликані життям поета, його народу, його країни, тому така і близька вона читачам. особисто мені подобається рання лірика поета — інтимна та пейзажна. чому? мабуть, тому, що молода людина завжди дуже чутлива до творів, у яких йде мова про почуття.

у ранній ліриці м. рильського переважають мінливі почуття — від смутку до радості, від журби до щастя. прихід весни, зміни в природі в пейзажній настроєвій мініатюрі "поле чорніє. проходять хмари":

поле чорніє. проходять хмари,

гаптують небо химерною грою.

пролісків перших блакитні

земле! як тепло нам із тобою!

у моїй уяві постає рання весна, узлісся з галявинами блакитного, від цвіту пролісків, кольору. а весна і проліски викликають певні надії і мрії про майбутнє, тому, мабуть, оптимістичне світовідчуття лирічного героя передається і читачам:

глибшає далеч. річка синіє,

річка сивіє, зітхає, сміє

де вас подіти, зелені надії?

вас так багато — серце порветься!

у поета річка, як людина, зітхає, сміється — і це відчуває ліричний герой. поет вдало передає основне — людина з природою повинна жити в гармонії, бо людина — це маленька частина живого організму під назвою "природа".

а лірична мініатюра "яблука доспіли" (1911—1918) — це один із найчудовіших зразків інтимної лірики поета. мудрість молодого поета, на мою думку, у словах:

поцілуй востаннє, обніми востаннє,

дивіться також

"поле чорніє. проходять " (повний текст)

біографія максима рильського

 

вміє розставатись той, хто вмів любить.

я декілька разів перечитувала цю поезію — вона прекрасна! але мені дуже хотілося б, щоб ось оці саме слова дійшли до читачів. чому? мабуть, тому, що сьогодні чимало розлучених сімей, які, на жаль, не зуміли зберегти почуття кохання. і дуже прикро, що люди, які раніше кохали одне одного, потім, після розлучення, обливають одне одного брудом. а ще коли перед своїми дітьми — то це вже зовсім недобре. ліричний герой м. рильського — мудра людина, він бажає своїй коханій щастя, бо він кохає, і його почуття — величне, щире, чисте, прекрасне, і він не може бажати коханій чогось поганого чи в чомусь її звинувачувати.

у поезії лише 12 рядочків, а які зміни у настроях природи і людини: від весни до зими — у природі, від світлого почуття кохання до останнього поцілунку — у житті ліричного героя.

мені подобаються вірші м. рильського щедрістю почуттів чистих і благородних людей: від інтимних до патріотичних. і я вдячна поетові за них.

объяснение:

Володимир Сосюра любив Батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,

Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,

Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,

Що зростила мене в голубому розгоні доріг...

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "Любіть Україну". Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Объяснение:

Почали ділити дідизну. Дядьку Івану й дядині Явдосі дісталась дідова хатина, яку вони швидко розібрали. Дядько Яків взяв дідову катрагу. А сім’ї Михайлика дісталась клуня, в яку вони й переселились. Тут ще й надійшов дядько Володимир і став вимагати спиляти грушу, яку він колись посадив. Батько Михайлика, Панас, пропонував Володимиру посадити нову в його садку, але той відмовлявся. На тому й посварились. Положення сім’ї було скрутним і батько надумав перебиратися у степи, на Херсонщину.

Мати й Михайлик зажурились. Хлопчик поїхав прощатись з лісом. Там і зустрівся з Любою. Разом вони ходили до нори борсука – прислухались як там шарудять його дітки. Михайлик розповів Любі про свою журбу і дівчинка підтримала його – вона теж не хотіла, щоб Михайлик їхав. А додому знову прийшов дядько Володимир. Він прочув, що сім’я збирається виїжджати і хотів купити їхню землю за безцінь. Та батько не хотів поступатись, тому знову посварились. Окрім того батьки сварились між собою. Однієї ночі мама навіть пішла десь з хати.

Одного ранку додому до Михайлика завітала Люба. Вона принесла суниць і просила батьків Михайлика не їхати. Вирішили все-таки залишитись. 

Розділ другий

Михайлик радів. Він поїхав до лісу і там знову прислухався до борсуків. Знову зустрілися з Любою. Пішли збирати липовий цвіт, коли їм зустрівся дядько Сергій – «отой, що донедавна ховався у різних криївках од революції». Він хотів вполювати борсука, але діти не дали. Поки збирали цвіт, то почалась страшна злива і вони заховались у кореневищі дуба. Та враз Люба згадала, що від зливи може промокнуть. В вторни бог создал тебя