Аналіз вірша "за городом качки пливуть" !

Цей вирш повчальный апарвр рарвоыов парвапаолпо авпап

Протистояння добра і зла в новелі м. хвильового «я (романтика)»

тема протистояння добра і зла не нова в літературі. але всі твори тьмяніють перед українською трагедією в новелі миколи хвильового «я (романтика)». микола хвильовий починає свій  твір  із ліричного зачину, в якому постає  образ  матері: «з далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест то йде марія». цей образ приходить до стомленого від крові і смертей сина як спогад, як марення. «моя мати — наївність, тиха зажура і добрість безмежна… і мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним образом». син тільки на одну мить полинув у дитинство, у юність, де «дзвеніли росяні ранки і падали перламутри», де «шелестять вечори біля тополь».

добром і лагідністю віє від спогадів  героя  про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах-битвах «тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди…». та здалеку насувається гроза: «там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори». син бачить «в її очах дві хрустальнії росинки», чує, як «мати каже, що вона поливала м’яту, і м’ята вмирає в тузі» — відлітають спогади, зникає з-перед очей образ матері. у фантастичному польоті розстріляного шляхтича засідає «чорний трибунал комуни».

хвильовий не просто грубо і зримо розвіює спогади героя, не механічно протиставляє світле і темне, а тонко і вмотивовано досліджує психологію добра і зла, які живуть у душі героя.  письменник  показує жорстоку боротьбу між половинками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовні глушить у собі добро, керуючись ненавистю, служить злу. він, як заклинання, промовляє: «я — чекіст, але я і людина», намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість. але чому ж тоді «з кожного закутка дивиться справжня і воістину жахлива смерть»? чому прості люди, обивателі говорять: «тут засідає идизм»?

душа героя розривається між двома началами. з одного боку — мати, з другого — ідея вірності революції. перемагає остання. в ім’я «світлого майбутнього» твориться зло, бо «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни» може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. це була дійсність: справжня життєва дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть». ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір: «тоді я у млості, охоплений якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. потім підвів маузера й нажав спуск на і кроню».

все, кінець! боротьба добра і зла закінчилась абсолютною перемогою! ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте, а поросле шерстю серце вовкулаки.

 

Устатті розглядається хрестоматійний твір м. коцюбинського “intermezzo” з позицій становлення імпресіоністичного письма в українській літературі початку хх століття. показано, що поетика новели, яка репрезентує синтез первин лірики, епосу та драми, виявляє ознаки схожості з японською безсюжетною прозою, за приклад якої в роботі правлять дзуйхіцу сей-сьонаґон. у зв'язку з утвердженням у сучасному українському літературознавстві думки про імпресіонізм як стильову домінанту прози михайла коцюбинського зростає інтерес до пізнання секретів творчої лабораторії митця, одним із яких є багата сенсуальна образність. ритміка його мови, колір, рух, світло, дотикові та рухові враження - все це “ті засоби, які його творам нестаріючих рум'янців життя ”. жоден дослідник творчості м. коцюбинського не оминув увагою новелу “intermezzo” - твір, де виражальну роль відіграють сенсорні образи, що зміну внутрішніх почуттєвих станів автора; де “чарують незвичайною гармонією барв, світла, звуків, пахощів мальовничі, експресивні пейзажі відлунює кукукання зозулі гудіння бджіл нагадує співучу арфу. і на цьому тлі виділяється пісня жайворонка”. в усій світовій літературі важко знайти письменника, який би так захоплено опоетизував красу сонячного, одягненого в зелень степу, як це михайло коцюбинський”, - стверджує м. костенко. мета статті - виявити концептуальні риси літературного й живописного імпресіонізму, відбитого у новелі “intermezzo” м. коцюбинського, зокрема у зіставленні з японською безсюжетною прозою. виклад основного матеріалу. імпресіоністичне бачення світу крізь призму звукової образності створюється завдяки оживленню природи, однак у кожного з письменників персоніфікація відбувається по-різному. так, оповідач “intermezzo” вслухається в кування зозулі, переходить на її мову, з чого починається поріднення митця з природою. з плином оповіді цей процес сягає рівня, на якому оповідач “індивідуалізує. стеблину, квітку, намагається побачити форму її руху, погладити, щоб відчути фактуру матеріалу, послухати шелест, почути запах ”, - залучає всі п'ять чуттів для пізнання природних явищ. висновки. стильова манера імпресіонізму, явлена в “intermezzo”, фіксує скороминуще враження зовнішнім знаком-словесним образом і водночас концентрує в ньому значний символіко-метафоричний потенціал. тому так часто ключовими є чуттєві (звукові, зорові, дотикові тощо) образи, посилені дієсловами руху, а іноді й елементами звуконаслідування. з огляду на це, важливим композиційним концептом імпресіоністичної оповіді в дослідженому творі є особлива поетичність викладу з застосуванням прийому одухотворення. це дає змогу зробити висновок про те, що імпресіонізм як художня парадигма пізнання дійсності органічно притаманний українській літературі. звернення до наукового визначення імпресіонізму та його стильових домінант, специфіки його літературного і живописного, українського та зарубіжного вимірів дозволило по-новому поглянути на, здавалося б, добре вивчений твір української малої прози - “intermezzo” м. коцюбинського, і це становить плідний ґрунт для порівняння не лише зі знаковими, ай з менш дослідженими явищами української літератури кінця хіх - початку хх століть. образно-звукові теми, які то доповнюють, то заперечують одна одну, всі разом поєднуються у прекрасну повнозвучну символічну картину, яка відбиває широкий спектр духовного життя людини й багатогранність буття взагалі.