Цитатна характеристика карпа і лавріна кайдашева сімя

Лаврін "лаврінове молоде довгасте лице було румяне. веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. він був схожий з виду на матір. " карпо "карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате."старший син, карпо, був суворий і непривітний. був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «в його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував ів між чужими людьми». на противагу карпові, лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з мотрі. кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «мого лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».  коли брати одружуються, то гордий та впертий карпо бере багату дівчину мотрю, а веселий лаврін — убогу мелашку. 

Твір на тему "Без дружби життя неповноцінне" за твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути":

   Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути", у якому розповідається про наших однолітків, їхню дружбу та ворожнечу. Славка та Юлька важко назвати друзями. Вони сидять за однією партою, мають приятельські стосунки. Проте Юлько виявляє неприязнь, а Беркута робить усе, щоб підтримати сусіда за партою. Наприклад, хлопець ділиться шапкою, адже переймається, щоб Юлько не захворів.

   Трохи згодом їхні стосунки зазнають радикальних змін. Хлопці навіть починають справжню битву через заздрість та образу. Хоча Юлько видається нам негативним персонажем, він заручником ситуації. Хлопець росте без підтримки батьків, немає дружньої підтримки. А без дружби, як відомо, життя неповноцінне. Самотньо жити без близької людини, адже добре слово друга може зцілити й підтримати. Тож цінуймо близьких людей, адже вони того варті!

Композиційно-стильові особливості «Зачарована Десна»: Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна вважати відсутність чіт­кого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом дже­рел — фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація — штучне уповільнення дії з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку).

Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка.

У творі можна виділити окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи»), ліричні й публіци­стичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення).

Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром тво­ру—- кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору ав­торської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пенз­лик для виписування дрібних деталей, а в другій — великий пензель створен­ня описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен.

Для стилю «Зачарованої Десни», на думку багатьох критиків, характерне по­єднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-сатиричних моментів