Аналіз твору м. семенка "запрошення" (тему, ідею, засоби, образи) буду радий хоча б темі або ідеї

Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. пізнати сенс буття і небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». не кожний на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії й дощі». прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм. 

Не дуже часто серед моїх однолітків жваво обговорюються літературні твори, але бувають і винятки. одним з таких виняткових поетів, які викликають інтерес не тільки у дорослих, а й у школярів, є відомий український поет василь голобородько. якщо б мені довелося охарактеризувати його творчість одним словом, перше, що прийшло б мені на думку – це слово «дивно». і це цілком зрозуміло, адже тексти в поезіях голобородька, досить дивні, незвичні і неочікувані. та не тільки тексти, усе в творах цього поета є таким самим дивним і неочікуваним. але перш за все дивує форма його поезій, яка максимально наближена до білого, вільного вірша. і хоча у цих віршах немає рими, але дуже добре простежується їх темп, який може раптово змінюватися, як змінюється темп у музичних композиціях. та й образи, які створює голобородька теж дуже несподівані. це і слова, якими ми мовчимо на самоті, і зелене волосся дощу, і багато такого, що може зрозуміти лише людина зі щирою тонкою душею. ці образи незвичні, але дуже захоплюючі і цікаві. на перший погляд звичайні і нецікаві теми василь голобородько реалізує у своїй творчості досить незвичайно, що перетворює їх у предмети жвавого обговорення і є до цих тем увагу. прикладом тому може бути все та ж поезія про дощ. мабуть кожен поет, та не тільки поет, а й дехто з нас, писав вірші про це природне явище, бо навіть початківці обов’язково звертаються до цієї теми. скоріш за все саме тому, коли бачиш у заголовку вірша слово «дощ», очікуєш звичного опису природи у дощ чи ще чогось банального. а ось у голобородька дощ зовсім інакший. у його сприйнятті дощем стає зелене волосся, яке плете дощова хмара. і вплітає вона туди  все, що заманеться – і самого ліричного героя, і хату поруч, і дерева навколо. а коли дощ закінчується, все миттєво змінюється. хтось, набігавшись, а хтось нассись, повертається в теплий, немов гніздо, дім, а хтось залишиться на дворі насолоджуватися пре кращим вологим повітрям. таке незвичайне бачення оточуючого світу характеризує поета як незвичайно талановиту людину, яка бачить все навколо по-своєму, людину, яка і пише по своєму, не звертаючи уваги на те, як писали до нього та як будуть писати після нього. у голобородька і дерева вплелися в дощ, і річка вплетена зелене волосся дощу, наче дівоча стрічка. читачу здається, що ліричний герой бачить якусь вищу гармонію світу, його єдність з людиною і природою, і, завдяки цьому ця поезія здається незвичайно свіжою і на здивування новою у безлічі подібних творів

Тарас шевченко — вірний син україни. він любив свою батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. де б він не був, куди б не закидала його доля, шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в україну, зустрітися з однодумцями. його роздуми над долею народу, любов до вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.у далекому від україни петербурзі, в казематі в уяві шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. і все це відтворив у невеличкому вірші «садок вишневий коло хати». я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. не сподіваючись більше побачити україну, він намалював чудову картину: садок вишневий коло хати,хрущі над вишнями гудуть.плугатарі з плугами йдуть,співають ідучи дівчата,а матері вечерять ждуть.на засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу україни. поезія шевченка сповнена роздумами про те, як його твори рідному краєві, як їх сприймають українці. у поезії «хіба самому написать…» він ставить такі проблеми: для кого я пишу? для чого? за що я вкраїну люблю? чи варт вона огня святого? поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до україни синівську любов. перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». шевченко мріє ще повернутися в україну, подивитися на її чарівну природу: може, ще я подивлюсяна мою україну… - писав т. шевченко в поезії «лічу в неволі дні і ночі…»кожним рядочком своїх творів великий кобзар засвідчував любов до україни, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. з якою силою і впевненістю було сказано: я так люблюмою україну убогу,що проклену святого бога,за неї душу погублю. поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної україни. у поезії «заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб дніпро поніс ворожу кров у синє море. про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. у поезії «тим неситим очам» шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.любов і віра у світле майбуття українського народу шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. минуло багато часу, але поезії великого кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-україни.