Складіть пліз розповідь про пригоди кота

Жили-були собі тітонька й дядечко. якось вирішили вони завести собі кота. пішли на базар і ні! не самовар! а кота! був собі котик біленький, лапки і хвостик чорненькі, вушка стирчали сіренькі, а мордочка була кругленька. і такий він був ласкавий і чепурненький, що тіточка з дядечком вирішили забрати його до себе жити. назвали котика просто — кузя. котик ріс-ріс і виріс. вушка в нього стали великими, лапки стали лапищами, хвіст став хвостищем. і дуже полюбляв кіт виходити на полювання. то мишку підстереже, то горобчика, то синичку, а то й велику сороку принесе додому.— то все пустощі, — говорив кузя своїм знайомим котам. я от увечері виходжу на крокодила.— невже, няу? — дивувалися сусідські коти.— аякже. скільки я буду на дрібноті сидіти? кузя вихвалявся своїми перемогами та навіть запросив на полювання сімбу й короля — своїх друзів-котів. увечері вони разом підкріпилися котячим кормом і після перепочинку відправилися до величезної калюжі посеред дороги.— залягайте в кущах і дивіться, як я здолаю це чудовисько, — гордовито заявив кузя. сімба так перелякався, що заліз на дерево, а король підкрався ближче та сховався під опалим листям. тільки кузя залишався стійким і мужнім. він пригнувся та прокрався до крокодилячого лігва. серце його колотилося, але про це знав тільки ві не один вечір вистежував кузя це чудовисько. воно було неповоротким і великим. часом опускалося глибше у воду, а іноді валялося на березі незворушно, особливо, коли не було дощу. любило чудовисько пірнати під час дощу, коли машина через «озеро» проїздила. тоді все тіло пірнало під воду та знову вилазило на берег. і кожного разу на тому самому місці. кузя чекав довго й терпляче. заходив то справа, то зліва. зрештою, підкрався до крокодила і скочив йому на самісіньку спину, вхопившись зубами в крокодилячий ніс. але крокодил — ні з місця. тільки зуби посипалися. у кузі. цілих три зуби втратив кузя в цьому двобої. а тут ще й машина проїхала та разом із крокодилом накрила його хвилею бруду.— хе-хе, злізай, сімбо, з дерева! ти теж можеш вполювати такого крокодила. бо ніякий це не крокодил, а звичайна дровиняка в калюжі. повернулися коти додому. кузя скоро забув про своє невдале полювання. і прожив ще довго й щасливо на радість тітоньці й дядечкові. а молодим котам часто розповідав про те, як давним-давно в цих краях водилися крокодили та він усіх їх переміг.

Жили-були собі тітонька й дядечко. якось вирішили вони завести собі кота. пішли на базар і ні! не самовар! а кота! був собі котик біленький, лапки і хвостик чорненькі, вушка стирчали сіренькі, а мордочка була кругленька. і такий він був ласкавий і чепурненький, що тіточка з дядечком вирішили забрати його до себе жити. назвали котика просто — кузя. котик ріс-ріс і виріс. вушка в нього стали великими, лапки стали лапищами, хвіст став хвостищем. і дуже полюбляв кіт виходити на полювання. то мишку підстереже, то горобчика, то синичку, а то й велику сороку принесе додому.— то все пустощі, — говорив кузя своїм знайомим котам. я от увечері виходжу на крокодила.— невже, няу? — дивувалися сусідські коти.— аякже. скільки я буду на дрібноті сидіти? кузя вихвалявся своїми перемогами та навіть запросив на полювання сімбу й короля — своїх друзів-котів. увечері вони разом підкріпилися котячим кормом і після перепочинку відправилися до величезної калюжі посеред дороги.— залягайте в кущах і дивіться, як я здолаю це чудовисько, — гордовито заявив кузя. сімба так перелякався, що заліз на дерево, а король підкрався ближче та сховався під опалим листям. тільки кузя залишався стійким і мужнім. він пригнувся та прокрався до крокодилячого лігва. серце його колотилося, але про це знав тільки ві не один вечір вистежував кузя це чудовисько. воно було неповоротким і великим. часом опускалося глибше у воду, а іноді валялося на березі незворушно, особливо, коли не було дощу. любило чудовисько пірнати під час дощу, коли машина через «озеро» проїздила. тоді все тіло пірнало під воду та знову вилазило на берег. і кожного разу на тому самому місці. кузя чекав довго й терпляче. заходив то справа, то зліва. зрештою, підкрався до крокодила і скочив йому на самісіньку спину, вхопившись зубами в крокодилячий ніс. але крокодил — ні з місця. тільки зуби посипалися. у кузі. цілих три зуби втратив кузя в цьому двобої. а тут ще й машина проїхала та разом із крокодилом накрила його хвилею бруду.— хе-хе, злізай, сімбо, з дерева! ти теж можеш вполювати такого крокодила. бо ніякий це не крокодил, а звичайна дровиняка в калюжі. повернулися коти додому. кузя скоро забув про своє невдале полювання. і прожив ще довго й щасливо на радість тітоньці й дядечкові. а молодим котам часто розповідав про те, як давним-давно в цих краях водилися крокодили та він усіх їх переміг.

       

        твір на тему: «свобода і неволя у творі в. дрозда «білий кінь шептало»

 

        кінь шептало – особлива тварина, яка не користується успіхом серед інших коней. і, можливо, причина цього – стосунки шептала з місцевим хлопцем степаном, що працював конюхом. кінь і конюх мали теплу дружбу. степан завжди переймався за коня, не обтяжував його працею.         незважаючи на дружбу з конюхом, шептала не можна назвати вільним. коней ніколи не питали, чи не хочуть вони пити, хоч вони мучились зі спраги. тварини вимушені біли ворогувати між собою, штовхатись, щоб потрапити на водопій і напитися вдосталь. кінь розумів, що люди його зрештою підкорять.         коли конюх вдарив шептала батогом, він відчув, що це зрада. згадав своє вільне дитинство. в його душі зародилась справжня мрія – вивільнитись із конюшні та належати лише собі. шептало більше не міг смиренно ходити на поводі і тоді його жага незалежності взяла верх – кінь втік.         проте кінь має особливу душу, тому повертається до свого хазяїна. це історія підкорення тварини людиною. якщо на початку твору ми спостерігаємо, що кінь залежить від степана лише формально, то вже наприкінці твору залежність стала остаточною. тому що неволя проявляється не лише зовні, а знаходиться всередині кожної живої істоти.         твір в. дрозда порушує важливі питання і не залишає читача байдужим. білий кінь – усоблення людської особистості, що з плином певних обставин втрачає своє «я» та починає пристосовуватись. шептало відчув свою щаливу мить у незалежності, проте згодом вирішив, що краще залишитись на боці реальності, а не мрії. твір містить 222 слова.

1.гармонія між людиною та світом природи.                                                     2.життя і смерть.                                                                                                       3.язичництво і християнство.                                                                               4.сила кохання і неможливість жити без нього.                                             5. вплив мистецтва на людину.                                                                             6.роль праці  в житті людини.                                                                                  7.стосунки батьків і дітей