Цитатна характеристика героїв кайдашева сім'я

Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. гострі темні очі були ніби сердиті.  лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. він був схожий з виду на матір.  старий омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.  кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. до неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.  мелашка :   лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. сонце грало на  червоному намисті, на рум'яних щоках. дівчина була невелика на зріст, але рівна,  як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,  з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та  червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні  брови, густі-прегусті, як шовк.  мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем. 

володимир миколайович сосюра народився на станції . мати – звичайна домогосподарка. його батько, микола володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. першого вірша володимир сосюра написав у 14 років. з дитинства хлопець батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. володимир сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди унр, а згодом до червоної армії. у часи переслідування українських поетів, сосюра утік до ленінграда, працював там токарем і нікому не казав, що насправді є знаменитим поетом. офіційно володимир сосюра був одружений двічі (деякі джерела говорять, що 3 рази) уперше — в 1922 році. з першою дружиною він одружився в 1922 році, але прожили вони разом не довго, лишивши після взаємного проживання двох синів. причиною розлучення була несумісність в поглядах до україни. його перша жінка, віра каперівна, колишній політрук, не вірила в таку державу, як україна (про це сосюра розказує навіть в віршах), що й призвело до швидкого згасання почуттів між ними. вдруге сосюра одружився в 1931 з марією гаврилівною даниловою, вона була на 12 років молодшою, закінчила школу в києві. поет запропонував марії одружитися на третій день знайомства. 15 січня 1932 року в них народився син володимир. у 1949 р. марію сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до казахстану на п’ять років. їх сім’я розпалася також у 1949 році. а коли марія гаврилівна повертається із заслання, вони ще раз беруть шлюб. разом вони прожили до кінця життя. захоплення сосюри: україна, її культура, традиції, але також частенько його помічали за пляшкою алкоголю, любив грати в більярд. цінність творчості в. сосюри не в особливостях його поетичної техніки, а в особливостях того людського явища української дійсності радянського періоду. саме щирість поетичного вислову сосюри, виявляє нам його таким, яким він є, робить його особливо цікавою постаттю в українській радянській літературі. у 1941 р. з початком війни евакуйований до м. уфа, куди вивозили всіх найобдарованіших людей. з 1942 по 1944 р., він працює воєнним кореспондентом, підсилює бойовий дух армії. за патріотичну поезію «любіть україну» (1944) сосюру обвинувачували у «буржуазному націоналізмі». у 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. підкосив сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. помер 8 січня 1965 року.

22 травня сто сорок вісім років тому тіло шевченка здобуло вічний спокій на рідній землі. і відтоді ми згадуємо цей день, схиляючи смиренні голови у хвилині смутку та здіймаючи згодом очі до неба, промовляємо словами нашого

пізнавати шевченка можна і треба протягом усього життя. у його творах закладена надзвичайно потужна енергія, від якої живиться українство протягом останніх двох століть. тому шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і

дещо парадоксальна ситуація: шевченко скрізь і всюди, він поруч з нами завжди, але наскільки ж ми звикли не помічати його, змирилися з тим, що уявлення про генія і будівничого нації нам дасть шкільна програма з вивчення "кобзаря" шевченко – у нашій мові, основоположником якої був, він – на вишитих картинах поруч з образами майже у кожній сільській хатині, його ім'я назавжди увіковічено в нашому повсякденному житті: вулиці, бульвари, університети, пам'ятники, театри, премії, фестивалі

на жаль, минають роки, а шевченко так само для багатьох українців залишається нерозгаданим, непізнанним, а відтак – подекуди байдуже, а інколи й вороже ставлення до кобзаря. чи зможемо ми колись вповні зрозуміти його його слово стало грізною зброєю, а своїми творами шевченко навіки закарбував у нашій генетичній пам'яті слово "україна". так, він поставив на сторожі нашого буття – і мертвих, і живих, і ненароджених, – величне материне слово. чому ж сьогодні забуваємо про це, дозволяємо паплюжити і нашу мову, і кобзареве

шевченко завжди актуальний, завжди цікавий і модерний, а його поезія – неповторна, самобутня і самодостатня!