Аналіз поезії мрії не зрадь лесі українка

2) привабливість теплого надвечір'я мертвіла, опадала, як зжовклий лист під буйним поривом осіннього вітру.червоне сонце опускається в роз'южену куряву, з-за лісу — краєчок грозово-синього хмаристого холоду.   1) ін соромився і, соромився становища робочої худобини, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному степанові        з усього нинішнього життя чи не найважче гнітила його оця табунна, тричі на день подорож до колодязного корита. після водопою на нього надінуть хомута й поведуть на ферму, а може, запряжуть ще й завтра, і позавтра, і кожного дня, до самої смерті.

Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе. вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки. до того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування. взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. ніби цим чогось досягнеш, крім батога. а справді, кому й що доведеш? тільки собі гірше зробиш. краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.