Скласти та написати твір використавши прислів'я та приказки​

Мої улюблені прислів'я та приказки

Книга — скарбниця людських знань, духовне багатство кожного народу. Та був час, коли книг не було, а люди з уст в уста передавали мудрі настанови, життєві ситуації.

Усна творчість — це творчість не окремої людини, а багатьох людей, цілих поколінь.

От і у нашої родини є улюблені прислів'я та приказки. Коли я ще була маленькою, мій дідусь мені казав: "Під лежачий камінь вода не тече", "Не кажи — не вмію, а кажи навчусь", — коли мені щось не хотілось робити. Я підросла, пішла до школи. У мене з'явилися нові друзі, і згадалось прислів'я "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Хотілось мати справжніх друзів, надійних, які б були поряд завжди. Щоб можна було покластися на них, а їм на мене.

І коли вони кличуть мене гуляти надвір, а я ще не зробила уроки, то дідусь знову каже мені прислів'я: "Зробив діло — гуляй сміло". Я дуже добре запам'ятала ці прислів'я.

А одне прислів'я мені дуже запало у серце. Я думаю, що його я запам'ятаю на все життя, як запам'ятав його мій дідусь: "Дерево мідне корінням, людина — родом і народом". Як багато любові до рідної землі, до батьків у цих словах. Прислів'я дуже допомагають мені у житті. Інколи я цього не помічаю, але вже переконалась, що найчастіше в житті буває так, як народна мудрість говорить.

Объяснение:

Твір на тему: «жінка — уособлення краси на землі, джерело добра, яке змінює світ». (за творами шевченка та іншими, вивченими у 9 класі.) тяжку долю жінок-матерів змалював у своїх творах видатний український письменник та поет т. г.шевченко. у творах «наймичка», «катерина», «марія», «сова» розповідається про жінок-матерів, які, самостійно виховуючи своїх дітей, з різних причин пережили трагедії свого життя. поема «катерина» була першим твором, в якому розповідається про тяжку долю жінки-матері. в ньому йдеться про тяжку долю матері, яка поза шлюбом народила сина від москаля, що пішов на війну і не повернувся. дівчина не знаходить підтримки своїх батьків, вона у розпачі і вирішує йти на пошуки свого коханого. але потім вона кориться своїй долі і в тяжкій душевній травмі залишає сина напризволяще, а сама топиться.катерина була слухняною дівчинкою, була надією своїх батьків. але шевченко вже бачить, яка тяжка доля чекає дівчину, про що говорить у таких рядках: «катерино, серце моє! лишенько з тобою! де ти в світі подінешсяз малим сиротою? хто спитає, привітаєбез милого в світі ? »саме така доля чекала катерину, котра одна, в злиднях, пішла шукати батька дитини, який покинув їх назавжди.твір «наймичка» став другим твором про тяжку жіночу долю. хоч долі цих жінок і відрізняються, але в чомусь вони перетинаються. в цьому творі йде мова про те, як наймичка ганна народила сина марка. про історію його народження автор нічого не розповідає, а починає оповідь вже після його появи на світ.ганна підкидає свого маленького сина до заможних селян. залишається тільки здогадуватися, чому мати йде на такий вчинок. з часом дівчина наймається в будинок до прийомних батьків своєї дитини. її очікує тяжке випробування: бачити кожен день свого сина, жити поряд з ним і робити все для того, щоб він нічого не запідозрив. для неї дуже важливим, але занадто тяжким було питання: чи зможе він її прийняти, чи не звинувачуватиме її у цьому вчинку. вона безмежно мучиться цими запитаннями, аж поки не розповідає про все своєму синові. хоч ганні і пощастило жити у добрих людей, але для матері це було тяжким випробуванням.т. г. шевченко у своїх творах створив нетиповий образ жінки-матері, і якщо його узагальнити, то ми побачимо добру, просту, красиву дівчину, гарно виховану, яка палко, але невдало закохується, має мужній характер, бажає щастя для своєї дитини і кориться своїй долі. саме такий образ жінки-матері в своїх творах розкриває нам тарас шевченко.

Фольклору властива така риса, як традиційність, Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забез­печується нерозривний взаємозв’язок між минулим і су­часним, він також є скарбницею сталих народних зви­чаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. «Головна оз­нака традиції — не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв’язків у розвитку,— пи­ше історик фольклору Б. Путилов.— Традиційність є спе­цифічна форма народного життя, культури, побуту, фор­ма його руху. Всякий фольклорний процес неминуче на­буває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції.