Кайдашева сім я. характеристика мотрі й мелашки

        мотря – одна з невісток кайдашів, яка вийшла заміж за їх старшого сина. незважаючи на своє походження, ця жінка дуже гордовита. це пояснюється тим, що тривалий час вона працювала на панів, через що «набралась трохи панства» від них. вона не сприймає тих, хто бідніший за неї, ставиться до них із зневагою та презирством, досить часто вихваляється. «має серце з перцем», дуже часто вступає у конфлікти та не може вийти з таких ситуацій достойно, не лаючись.         мелашка – друга з невісток кайдашів, яка вийшла заміж за лавріна. ця дівчина виступає антиподом старшій невістці. особливо вона відчуває свого любого чоловіка: «не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами». ці два образи досить контрастні. дружина молодшого сина дуже чуйна, тихенька і не лайлива. вона виходить із бідної родини, яка не має статків та великого багатства. але вона приваблює своїм спокійним характером та викликає повагу своїм небажанням брати участь у родинних побоїщах. проте життя у цій родині стає для дівчини нестерпним. і вона згодом стає такою ж учасницею сварок, як і інші члени сім’ї.

Ліна костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. а ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. це засвідчено у вірші "доля": великі поети не вміють писати віршів клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав графоманові краще. графоман вирішив написати — і написав. для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це "смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою". поезія для ліни костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров'ю. у творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. не знаходячи часто гармонії в людському житті, ліна костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: "вікна сплять, заскалив мороз їм сльози", "блакитні вії хата піді" "світить сонце оком загадковим" тощо. поетеса наголошує, що зв'язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей. гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й посправжньому шляхетної. саме про це твори "маруся чурай", "пелюстки старовинного романсу", "апологія лицарства" та інші. трохи інший, пом'якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці ліни костенко: "очима ти сказав мені: люблю", "двори стоять у хуртовині ", "в дні, прожиті печально і просто" та інші. героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав'язуючи своїх почуттів: "о, як я вас але про це не треба говорити". поезії ліни костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: "шукайте цензора в собі", "між іншим", "о, не визискуйте гіркого меду слави", "ще вчора була я висока" та інші. тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини. зверталася ліна костенко й до біблійних мотивів. поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд. своєю творчістю ліна костенко вписала назавжди своє ім'я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів

Тема твору:   роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи. ідея:   заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. основна думка:   людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна. композиція «ти знаєш, що ти — людина? » поезія починається з риторичних запитань, після чого в. симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід. вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків. проблематика «ти знаєш, що ти — людина? »  – людина і суспільство (призначення людини на землі); індивідуальність кожної людини; швидкоплинність часу і життя. художні засоби: повтори: усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні.риторичні запитання: «ти знаєш, що ти — людина? » «ти знаєш про це чи ні? »риторичний оклик: «гляди ж не проспи! » епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».