Біблія в житті великих украінців і в моєму житті

Біблія грає велику роль у житті людини, а тим паче в житті великих українців. поглянемо в минуло. заглянемо в добу козацтва. ми можемо побачити що у кожного козака була із собою біблія, яку він чита та перечитував. кожен козак вірив у бога, вірив, як і я. в моєму житті біблія-бог грає велику роль. з біблії я можу побачити як старанно працювали люди за для кращого життя. як біблія вчить життю, вчить як правельно жити.

ответ: кожен з нас має хоча б одного друга чи подругу. я, наприклад, маю багато друзів та подруг. ми з ними разом ходимо гуляти, в кіно, на дискотеку в школі. часто вони приходять до мене у гості. ми разом граємо у різноманітні ігри. також часто моя найкраща подруга приходить до мене додому, щоб разом виконати є завдання. удвох набагато краще його виконувати. зараз поясню чому. коли вона приходить, ми завжди раді бачити одна одну, ми любимо проводити час разом. ми разом миємо руки, обідаємо. потім ми починаємо вчити уроки. спочатку ми робимо письмове завдання, потім усне. моя подруга розуміється на і, тож якщо я чогось не розумію, вона завжди готова це мені пояснити. а мені легше українська та ійська мови. тому я теж можу їй. легше разом вчити і вірші. спочатку вона мені читає, а я намагаюсь запам'ятати, а потім я т. і виходить, що запам'ятовується все вдвічі краще, адже ми запам'ятовуємо і коли читаємо, і коли повторюємо. окрім цього, вдвох набагато веселіше. просто тому, що веселіше щось робити вдвох, ніж самому. якщо трапляються свята, як, наприклад, день народження або день перемоги, я запрошую свою подружку до себе в гості. або вона запрошує мене до себе. останнього разу на свята я разом з її родиною була у них на дачі. окрім мене, було ще два хлопчики та дві дівчинки. тож у дорослих було своє свято, а ми створили собі своє. ми разом грали у жмурки, у фанти. а ще мама наталки (так звуть мою подружку) пішла з нами на ставок купатись. ох уже ми і наплавались та накупались! а ще недалеко від дачі знаходиться невеличкий лісок, де багато різних грибів. там є і рижики, і підберезники, і грузді. і ми ходили їх збирати. а потім наталчина мама зварила їх та посмажила. страва вийшла дуже смачна! і мені здається, саме тому, що ми самі все це зібрали. на наступне свято я хочу запросити наталку до себе у гості, якщо ми кудись поїдемо. не кидаємо ми одна одну і тоді, коли трапляється щось неприємне. у наталки був песик, якого вона дуже любила. вона завжди з ним гуляла, годувала його, купала, розчісувала. вони часто вдвох бавились, а коли я приходила у гості, то і втрьох. коли він помер, моя подружка була дуже засмучена. вона майже всю ніч не спала, а плакала. коли подружка зателефонувала та розповіла про це, то я одразу до неї прийшла, щоб підтримати. коли горе застає тебе, удвох завжди легше його пережити. коли я прийшла, наталка була дуже засмучена. я заспокоювала як могла свою подружку, я зава¬рила їй ароматного гарячого чаю, а ще я принесла із собою печиво, яке вона найбільше любила. ми разом попили чаю, поїли печива, поговорили про її песика, подивились на його фотознімки. а ще я їй сказала, що він уже був старенький, і зараз йому добре там, де він опинився, що він завжди залишиться у нашій пам'яті. а її батьки пообіцяли подарувати їй нову собачку. наталка трохи повеселішала. «моїй подрузі краще,» — подумала я. і на душі мені стало легше, адже я їй. мені було приємно думати про те, що я змогла покращити стан своєї наталки. 

а коли я отримала чотири з за семестр, то наталка погодилась мені з . і ми прийшли до моїх .батьків з табелем вже вдвох. мама з татом подивились на оцінки, що були в ньому. вони були дуже засмучені тією четвіркою, і звісно, були трохи розчаровані своєю дочкою, але коли наталка розповіла, що буде підтягувати мене на канікулах, аби я могла наздогнати клас, вони навіть почали посміхатись. і це не були пусті слова, адже ми дійсно працювали. я не знаю, яку оцінку я отримаю за семестр, але зараз мої оцінки з вже набагато кращі, ніж раніше. 

я вважаю, що ми з наталкою дійсно подруги, бо ми разом не тільки тоді, коли нам добре та хочеться порозважатись, а й у тяжку годину. 

Жанрова специфіка. Ідейно-тематичний зміст

За жанровими ознаками «Камінний хрест» є оповіданням. За аналогією до багатьох інших творів письменника його називають новелою. Сам автор назвав свій твір студією, тобто художнім дослідженням, внутрішнього світу головного героя. «Камінний хрест» — глибока психологічна студія душі українського селянина-трударя, якого соціальні обставини примушують рвати віковічний зв’язок з тим ґрунтом, на якому він виріс. Працьовитість і доброчесність героя піднесені автором на високий рівень, а бажання залишити пам’ять по собі — поставити на горбі камінний хрест — має глибокий психологічний підтекст. Іван Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі і ніби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.

У творі порушено проблеми:

віковічного зв’язку з рідною землею;

сумлінної праці на землі як вияву народної етики й моралі, як обов’язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина;

масового зубожіння селян, що спричинило масову еміграцію за океан.

Сюжет

Новела складається з семи розділів (фабула як така відсутня).

Перший розділ виконує функцію [[. Слова Івана: «Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!» з великою силою передають торжество селянина-трударя, який перетворює свою мету на дійсність, адже горб «політки давав добрі», тобто хороші врожаї. Захоплено звучать прикінцеві слова автора: «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».

У другому розділі, який є зав'язкою, читач дізнається про рішення Івана, який врешті-решт піддався на умовляння синів, емігрувати до Канади. Перед читачем постають картини прощання Івана з односельцями, яких усіх за до своєї господи перед від'їздом до Канади. Дякував людям, що прийшли попрощатися, пригощав горілкою, озивався до них добрим словом. Звернувся до кума Михайла, до куми Тимофіхи, прикрикнув на жінку, щоб поменше плакала, а більше пильнувала за гостями. Письменник уникає зайвих описів, змушуючи головного героя саморозкриватися, максимально використовує діалоги й монологи. Цим самим зосереджує увагу на описуванні душевної драми героя, якого порівнює з каменем, що його викинули хай і з важкого, проте рідного місця. Скупими штрихами автор передає всю безодню туги, яка роздирає душу героя: «Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею і бився в груди».

Події розгортаються в наступному, третьому розділі, в якому Іван пояснює людям причини свого рішення виїхати, про те, як не воно йому далося, адже важка праця повністю виснажила його, й немає в нього сили починати нове життя за океаном. Змушений був погодитися через майбутнє синів, для яких у рідному краї не було ніякої перспективи. Сусіди втішають Івана, наголошуючи на повній безвиході селян: «Ца земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна…», на тому, що невдовзі й самим доведеться виїхати. Іван дякує за підтримку, але не може спокійно сприйняти таке становище, коли доводиться на старість іти світами з рідного місця, його лякає невідоме життя, яке для нього все одно, що загибель. Вражає епізод, коли він привселюдно у своєї жінки Катерини пробачення за ті кривди, що їй завдав за час подружнього життя, як перед смертю, бо не знає, чи переживуть вони переїзд через океан, чи помруть у дорозі.

У четвертому розділі Іван звертається до односельців з проханням, щоб як надійде звістка про смерть його з дружиною, то щоб відслужили панахиду за упокій їхніх душ, на це й гроші залишає порядному Якову. Люди обіцяють виконати прохання. Однак ще якась думка непокоїть Івана, і хоч йому трохи соромно, він зважується сповідатись перед людьми про гріх, який ледь не вчинив напередодні. Він знову згадує горб, на якому з великими труднощами встановив кам'яного хреста як пам'ять про нього з дружиною на цій землі. Іван признається, що найбільше тужить саме за цим горбом, у який стільки зусиль уклав: «Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав та й взєв з собов у світ». Іван зізнається, що у хвилину розпачу й неможливістю примиритися з новими випробуваннями долі він ледь не наклав на себе руки, збираючись повіситись на груші, але згадав горб, побіг до свого хреста, довгенько посидів під ним, та й «легше стало». Усі думки Івана коло горба: він прохає сусідів, щоб на Великдень не минали його, послали когось із молодих покропити свяченою водою хрест. Утішаючи кума, Михайло говорить, що люди завжди пам'ятатимуть його, бо «були-сте порєдний чоловік, не лізли-сте нахрапом на нікого, нікому-сте не переорали, ані пересіяли, чужого зеренця-сте не порунтали».