"...Вже сам вийшов був у попиоднак не всидів би у своїй парафії, чуючи, як ллється рідна йому кров..." Про кого йде мова?

про Шрама

Объяснение:

Н.В. Гоголь вклав у повість «Тарас Бульба» почуття любові до батьківщини, яке віддавалося у кожному куточку його серця. Воно ж стало головною темою його книги, де любов до країни витіснила батьківське почуття із душі головного героя. Саме тому так важливо розуміти та оцінювати твір через призму тематики. Тільки так можна збагнути головну ідею письменника.

Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє .
Так само патріотичним виріс старший син Тараса, Остап. Потрапивши в полон, він був засуджений до страти, але під час витончених тортур не промовив ні стогін. Він до останньої миті думав лише про те, який приклад подати товаришам. Герой хотів дати їм сил, щоб вони гідно та покірно прийняли мучеництво заради рідної землі. У цій же сцені зворушливо попрощалися батько з сином: незважаючи на варту та небезпеку, Тарас дав знати Остапові, що він його чує і ніколи не забуде. Отец и старший сын пожертвовали всем, чтобы родину от иноземной опасности. Их поступки не всегда были правильными и нравственными, но одного современный читатель со своими представлениями о гуманизме не может у них отнять — самоотверженного стремления оградить свою страну от внешних посягательств. Любовь к родине в какой-то степени оправдывает то, что делали герои.

Рада , якщо до )

Указці і. франка розповідається про пригоди головного героя — лиса микити. це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. він був дуже хитрий та кмітливий, тому обминав усі небезпеки. тільки одного разу його майже впіймали, але йому пощастило врятуватися: сховався у діжці з фарбою. тільки після цього він став пофарбованим у синій колір. спочатку він навіть мав із цього користь, бо звірі обрали його царем, щодня годували, тому що боялися. але таке фальшиве життя не могло тривати довго, справжнє лисяча сутність була викрита під час лісового концерту. звірі побачили, хто їх дурив увесь час, і розірвали лиса микиту на шматки. отже, на кожну нечесну людину чекає заслужена кара.       за розвитком дії казку можна умовно поділити на три частини: 1. пригоди лиса микити в місті. 2. «чудесне» перетворення. 3. царювання лиса микити і розвінчання його «культу».     головний персонаж — це герой, якому автор приділяє найбіль­ше уваги, надає детальний опис зовнішності та характеру, навколо якого створює увесь сюжет казки; він бере участь у всіх подіях, що відбуваються, і нерідко за його сам автор звертається до читача. отже, стає зрозумілим, що головним персонажем казки «фарбований лис» є лис микита.       другорядні персонажі — це всі інші герої казки, які в тій чи іншій мірі взаємодіють із головним героєм; автор не деталізує ін­формацію про них, часом розкриває тільки ім'я та безпосередню роль у житті головного героя або подіями, які з ним пов'язані. дру­горядними персонажами цієї казки є пси, вовчик-братик, ведмідь, кабан, олень, мавпа фрузя, орли, яструби тощо.       образи лиса, лисиці, лисички - сестрички надзвичайно популярні як у народних казках світу, так і у творах зарубіжних письменників. це пояснюється тим, що образи й сюжети «мандрували» від одного народу до іншого. у хіі – хііі ст. в європі з’явився   «роман про лиса», який уважався найпопулярнішим та найціка­вішим збірником казок про тварин. у франції лиса звали ренар, у нідерландах — рейнетом. німецький рейнеке-лис увагу видатного поета йоганна вольфганга гете, який наприкінці xviii століття написав про нього казкову поему.       давня повість про лиса зацікавила й українського письменни­ка івана франка. в основу своєї поеми «лис микита» він поклав мандрівний сюжет, котрий свого часу використав гете та інші письменники. у передмові до другого видання твору франко пи­сав: «я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу».     саме тому казка «фарбований лис» вважається однією з най­кращих у збірці «коли ще звірі говорили».