Скласти сенкан до поеми т. шевченка "і мертвим, і " //сложить сенкан к поэме т. шевченка "и мертвым, и "//

Знайомлячись із головним героєм оповідання, Федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. Адже він був справжнім зірвиголовою. Ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. J за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. Мене ж вражає мужність і чесність Федька. Навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. За не батько майже не гнівався на халамидника. Навіть давав йому 2—3 копійки.

Толя зовсім не такий, як Федько. Це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на Федька. Але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним.

Федько постійно спокутував Толю на якусь витівку. І смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому Федька.

В оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. Одного дня захеканий Федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. Усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився Толя, якого навіть і не кликали. Саме Толя підштовхнув Федька перейти річкою на той берег, що Федькові без проблем удалося зробити.

Заздрячи халамидникові, Толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у ігачів. Але йому не пощастило. Уже на середині річки Толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. Якби не Федько, Толю б чекала неминуча смерть. Халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. Однак дорослі не оцінили героїзм Федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.

Федько помер. А брехливий боягуз Толя, якому все сходило з рук, у день поховання Федька безсоромно побіг гратися з його чижиком, котрого він безсовісно забрав у матері Федька.

Я з презирством ставлюся до таких бездушних дітей, як Толя, котрі, на жаль, досить часто зустрічаються в житті.

Художня деталь — особлива риса, ознака, подробиця в портреті, поведінці персонажа, його навколишньому оточенні, що часто повторюється письменником під час змалювання героїв і служить для розкриття якихось глибинних його характеристик.

Ноги Климка — важлива деталь у змалюванні характеру та життя хлопчика. Босі ноги Климка в осінню холодну пору в далекій дорогі як символ гіркого сирітського дитинства, обпаленого війною. Босоніж хлопчик уперто іде до своєї мети — принести солі додому.

Художня деталь може вживатися автором у творі один раз, але нести при цьому важливу смислову та ідейну роль. Так, наприклад, чорнобривці в руках дівчини, яка хоче продати свою хустку, не тільки як останні квіти осені, а й символ України, її стійкості в боротьбі з ворогом, бо, за легендою, чорнобривці вперше виросли там, де загинули козаки, захищаючи рідну землю від ворогів.

Мова персонажів (монологи, діалоги) — виразна індивідуальна особливість героя твору, яка розкриває його характер і допомагає зрозуміти ставлення автора до певної дійової особи в художньому творі.

Для прикладу проаналізуймо особливості мовлення тітки Марини, яка, на нашу думку, виявила найбільшу турботу про Климка.

Доброта, щедрість, любов до ближнього, турбота виявляються через уживання тіткою пестливих слів: «борошенце»,«багатенько», «мішечки», «клуночок», «лобик», «сонечко», «молочко», «синочку» та ін. Просторічні слова в її мовленні свідчать про те, що тітка звичайна проста селянка: «носовичок», «жалко», «осталося», «мо’», «осьо», «паняй», «одбазарувалися», «підчинишся», «бідовенький», «босяцюра» та ін.

Автор, змальовуючи побут і подвір'я тітки Марини, теж використовує пест-ливі слова: «погрібничок», «брусочок», «вузенька стежка» та ін., тим самим передаючи глибоку повагу до всіх жінок на окупованій території, які вияви-ли турботу про інших у той жахливий час. Скільки авторської любові, поваги, замилування, захоплення героїнею передано у цих рядках: «Незабаром повернулася тітка Марина, весела, рум'янощока, очі сміються. В руках вона тримала маленьке жовте глеченя з квітками по боках, над вінцями в нього біліла ша-почка молочної піни».