Портретна характеристика грицька в цитатах "хіба ревуть воли, як ясла повні? ", 10 клас українська література.

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

ответ:

у творі розповідається про єдиного сина половецького хана. батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. бранця до києва. та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». минали роки, «став рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. той розшукав юнака. та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина , які докорінно змінили його. хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні ». юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати! ».

  маленький норвежский порт. портик. даже не портик, а лишь небольшой нефтеналивной терминал в глухом фьорде между отвесными скалами. в отдалении огни с неясными очертаниями нескольких домиков, где живёт обслуживающий персонал. легкий туман. так. дымка. пронзительные крики чаек.        у причала борт о борт стоят два танкера. похожих друг на друга. развеваются два российских флага. на корме каждого судна под названием крупными буквами написан порт приписки. санкт-петербург. владивосток.        картина, в общем-то, обычная и довольно унылая. но на календаре 31 декабря. конечно же, встречать новый год полагается дома. но уж лучше так, чем в океане на переходе кувыркаться.        разумеется, экипажи уже перезнакомились, постоянно бегая друг к другу в гости. и уж два раза, разумеется, принято решение встречать новый год вместе.        в европе отношение к нашему самому любимому празднику категорически наплевательское. они своё католическое рождество отмечают, которое, кстати, уже прошло.         к востоку время старше. а мы и так на много миль западнее нашей столицы