Чого навчив маленький принц героя?

Казка “Маленький принц” – це свого роду заповіт ідеалів, кодекс чистої моралі. Казка вчить нас жити за моральними законами:

Маленький принц вчить нас дивитися в суть речей, а не поверхнево.Вчить відданості та відповідальності.Вчить дорожити дружбою і любов’ю, бути вірним, пам’ятати друзів.Не бути брехливим, честолюбним, егоїстичним. Віддаватися своєму зайняттю.Вчить вірити в себе і в чудеса, адже якщо вірити – це обов’язково станеться. Варто тільки захотіти.

Объяснение:

1. Прочитайте та перекладіть текст. Визначте  тип, стиль мовлення, головну  думку. Знайдіть у тексті  5 іменників  2  відміни.  

        Первiснi люди не вмiли добувати вогонь. За ним полювали: людина пiдкрадалась до запаленого блискавкою дерева та обережно вiдносила палаючу головешку, вiд якоï розводили багаття. Хранителi вогню стежили, щоб багаття не погасало. Вони пiдтримували вогонь i вдень, i вночi.  Потiм люди навчилися самi добувати вогонь.  Дерев’яну паличку вставляли у видовбаний у шматку дерева отвiр, куди клали сухий мох, i швидко обертали. Вiд тертя дерево нагрівалось, мох загорявся.  

Сучасний сiрник, голiвка якого вкрита легкозаймистою сумiшшю, теж загоряється вiд тертя об коробочку. Зараз є сiрники, якi можуть горiти при сильному вiтрi i пiд дощем. Є ще й запальнички.  

Добути вогонь Але обережно поводитися з ним можуть не всi. Iнколи дiти граються з вогнем. Це небезпечно: вiд маленького сiрника може згорiти цiлий будинок, великий лiс чи поле. Щороку вiд пожеж гине багато людей. А ви навчилися правильно поводитися з вогнем?

2. Що  називається числiвником. Як  розрізнити  між собою  кiлькiснi та порядковi числівники? Наведіть приклади.  

3.  Вiд поданих кiлькiсних числiвникiв утворiть порядковi.  

Один, сiмдесят, п’ять, тисяча дев’ятсот шiстдесят п’ять, мiльйон

Минуло багато років з того часу, як жив і творив видатний український драматург, письменник і філософ Григорій Сковорода. Проте, актуальність його творів не менша, ніж півтора століття тому. Його заповіді працьовитості, людяності, добра, справедливості знаходять відгук і в серцях наших сучасників.

Ще за життя Г. Сковороду називали «українським Горацієм» і «українським Сократом», бо саме завдяки йому на Україні значно розвинулися педагогіка, література і філософія. Усьому цьому філософ уділяв багато уваги у своїх творах, в яких оспівував прагнення співвітчизників до волі і щастя, працьовитих людей, висміював панів за знущання з народу і за їх «патріотизм». Г. Сковорода був впевнений, що найвищою цінністю є людина та її воля.

На жаль, за життя Г. Сковороди не було опубліковано жодного його твору, та, попри все, його поезії швидко поширювалися Україною – їх передавали звичайні люди з вуст у вуста. Непідкупне і гостре слово філософа торувало стежку до свободи і спалахувало чистим вогнем посницького свавілля. Він цілком справедливо вважав, що щасливим може стати тільки той народ, в якого відчуває себе щасливою будь-яка людина.

Г. Сковорода постійно шукав змогу до своєму народові. Тому він і проводив просвітницьку роботу серед народу: філософ пояснював людям в доступній формі різні явища життя природи і суспільства, викладав свої педагогічні і філософські ідеї, а у вільний від цього час учив грамоті дітей селян. Він не мав сумніву, що навчання до точніше і швидше виявити природні здібності кожної людини, сприятиме більш успішному оволодінню уміннями і знаннями, які необхідні для продуктивної праці, найбільш корисної людині і суспільству. У поглядах Г. Сковороди було дуже багато спільного з тим, що висловлювали найвидатніші просвітителі тієї епохи.

Письменник підніс і розвинув далі ідею «пізнавати самого себе», яка була висунута ще Платоном і Сократом за п’ятсот років до нашої ери. Г. Сковорода настоював на тому, що для того, щоб усвідомити свої фізичні і розумові здібності, закладені в кожну людину самою природою, їй потрібно себе пізнати. Це дозволить обрати найбільш відповідний рід трудової діяльності – «сродну працю». При цьому трудитися треба так, щоб не тільки забезпечити свої потреби, а й приносити користь суспільству. А щасливою людину зробить сам процес «сродної праці» разом з усвідомленням того, що результати цієї праці високоякісні, корисні собі і суспільству. Усе своє життя письменник був співцем праці, в якій він бачив сенс і основу життя. Він казав: «Життя і справа є одне й те ж».

Свої філософські твори, серед яких притчі і байки, Г. Сковорода старався писати так, щоб вони були добре зрозумілими не тільки освіченим верствам населення, а й простим людям, причому, особливо їм. Щоб ці твори змушували замислюватися над різноманітними явищами життя, вчили думати і будили свідомість людей.

Свою видатну збірку байок під назвою «Байки харківські» Г. Сковорода написав у період з 1769 по 1774 рік, коли залишив свою педагогічну діяльність і жив у різних селах неподалік від Харкова. У збірку увійшло 30 творів, в яких, з одного боку, автор продовжив традиційну тематику відомих на той час байок інших авторів, а з іншого боку, виступив як новатор, бо значно розширив тематичні обрії цього виду творів і вивів їх на самостійний жанровий шлях.

Г. Сковорода визначав байки як «мудрі іграшки, які в собі ховають силу». Він добре розумів, що тільки форма байки дозволяє авторові висловлювати і пропагувати особисті політичні, суспільні, філософські і етичні погляди.

Ідейно-тематична спрямованість байок не була дуже широкою, бо обмежувалася потребами тогочасної практичної моралі. Як і його попередники у цьому жанрі, Г. Сковорода підносив позитивні людські риси, розум, любов, дружбу, показував, що справжня людська цінність визначається не посадами, чинами, титулами, походженням, багатством, красою, одягом, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями.