Виписати символи з слова про похід ігорів

Затемнення  сонця

Пізнавальне ставлення людини до світу реалізується в різних формах і носить культурно-історичний характер. до основних форм () духовно-теоретичної та духовно-практичної пізнавальної діяльності людини зазвичай відносять буденне пізнання, міфологічне, художньо-образне (через мистецтво), релігійне, філософське, наукове.вже на ранніх етапах розвитку людства існувало  буденно-практичне  пізнання. воно поставляло елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їхнього життя, соціальних зв'язках і т.д. сфера буденного пізнання містить у собі здоровий глузд, вірування, прикмети, інтуїтивні переконання, передчуття та ін. буденне пізнання формується в процесі повсякденної діяльності на основі особистого досвіду і узагальнення, засвоєння суспільно значущого знання і є базовим.важливу роль, особливо на початковому етапі історії людства, грало  міфологічне  пізнання. його специфіка - нерозчленованість на суб'єкт і об'єкт, синкретизм, тобто цілісне бачення світу. міфологія давала певні знання про природу, космос, про самих людей, умови їхнього буття, формах спілкування і т.д.в рамках міфології зароджувалася художньо-образна форма пізнання, найбільш розвинена в мистецтві, яке хоча спеціально і не вирішує пізнавальні завдання, але містить у собі досить потужний гносеологічний потенціал.  художнє пізнання  вперше було заявлено як форма пізнання в німецькій класичній філософії, і в першу чергу - у філософії мистецтва шеллінга. мистецтву доступно те, що недоступно науці - людина, її внутрішній світ, почуття, переживання, емоції.найдавнішими формами пізнання, генетично пов'язаними з міфологією, є релігійне і філософське пізнання.сучасні дослідники  релігійного пізнання  [1]  відзначають, що досі існує думка, ніби віра (релігія) протилежна знанню. проте це помилкова думка. релігія є вид знання. релігійна знання відрізняється від інших видів знання (насамперед наукового), по-перше, своїм основним змістом, по-друге, формою, засобами осягнення цього змісту.змістом релігійного пізнання є пізнання бога. існує нерозривний зв'язок релігійної віри й пізнання: скільки б не була емоційна віра, вона ґрунтується на знанні, має передумовою знання, пізнання пронизує віру, пізнання вінчає процес релігійного вірування. релігійна віра - це безпосереднє знання про бога, отримане при зустрічі в досвіді-спілкуванні. через релігійний досвід в глибини свідомості проникає свідомість світу і реальність бога. одним з найважливіших феноменів релігійного пізнання є серце. це не фізіологічне всім відоме серце, а "серце", близьке до поняття "душа". через нього і завдяки йому проявляється духовний світ віруючої людини, здійснюється зв'язок з іншими людьми, з суспільством, природою, богом.сумісність релігійної віри і природничо-наукових досліджень, що спираються на раціональність природознавства, доводить також творчість багатьох натуралістів: і. ньютона, г. менделя, в. ф. войно-ясенецького, тейяра де шардена та ін., "так що ні теоретично, ні практично не можна виправдати твердження войовничих атеїстів, ніби розум і віра, наука і релігія несумісні особливості  філософського пізнання  випливають із специфіки філософії як форми духовного освоєння дійсності.

філософія - це особлива форма рефлексії людини над буттям і над самим собою (філософська мудрість), яка грунтується не тільки на мисленнєво-раціональному способі мислення, а й на безпосередньо-інтуїтивному, художньо-емоційному його осягненні, що має своєю метою відобразити глибоке єдність світу.

філософське пізнання містить у собі духовно-практичні орієнтири. філософія повинна намагатися давати відповіді на питання, а краще - повинна давати шлях до відповідей на запитання про сенс життя, сенсі любові, можливості щастя, добро і зло, сенс творчості, природі людини і суспільства в цілому, місце людини у всесвіті. таким чином, як відзначають сучасні мислителі  [3], - філософія виконує істотну і несуєтності - вона відкриває шлях до розуміння людиною сенсу історії та до самовизначення себе в ній.

філософське пізнання висловлює ціннісні підстави людського існування.

наукове пізнання  прагне розкрити необхідні, об'єктивні зв'язки, які фіксуються в якості об'єктивних законів. якщо цього немає, то немає і науки, бо саме поняття науковості передбачає відкриття законів, заглиблення в сутність досліджуваних явищ. звідси випливають орієнтація наукового пізнання на об'єктивність і усунення, по можливості, всіх суб'єктивістських моментів.

метою і найвищою цінністю наукового пізнання є пошук об'єктивної істини, постигаемой переважно раціональними засобами і . його завдання - дати правдиве відображення процесів, об'єктивну картину того, що є [4].[4]

наукове пізнання характеризується строгою доказовістю, обгрунтованістю отриманих результатів, достовірністю висновків, хоча в процесі наукового пізнання висувається чимало гіпотез, здогадок, припущень, імовірнісних суджень і т.п.

1) мати — центральний в духовному космосі українців починаючи з трипільської доби. в народному уявленні мати завжди ототожнювалася з батьківщиною. тому зрада їй вважалась непростимим гріхом, а втрата — катастрофою. вибір іншої батьківщини постійно осуджувався, оскільки призводив до самознищення нації. 2) лебеді — зажди асоціювалися з вірністю, тому не випадково в. симоненко звертається до них, пов’язуючи їх з материнством. 3) національна символіка постає надійним оберегом українців, хоч би де вони опинилися, навіть якщо на чужину закинула їх недоля: і якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з україни верби і тополі… · тополя (у народних легендах) — це перевтілена дівчина (про це йдеться і в поемі т. шевченка «тополя») · верба — це дерево життя.