Іть написати твір на тему: "тема кохання у творчості франка"

Вгенiй познайомився з реaiною на академiчному , на той час вiн був  третьокурсником-юристом у львiвському унiверситетi. пiзнiше вiн випадково побачив  реaiну на вулицi й усвiдомлює, "що вона перестає бути для нього предметом  естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як  сонце, як тепло, як повiтря". згодом євгенiй почне брати уроки музики в тiєï  ж учительки, в якоï вчиться реaiна. закоханий юнак робитиме все, аби лише  бачити ïï. при зустрiчi вiч-на-вiч євгенiй вiдчуває "розкiшний  перестрах", котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання.  вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи далi ми дiзнаємось, що потiм  рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним  нiколи ще не бувало) лекцiï, "формально уникає" реaiни. молодий студент  безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. "у євгенiя  широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi  думки", вiн вiдчуває себе неначе в раю. перепоною кохання стало те, що реaiну насильно вiддає замiж ïï тiтка, на  утриманнi якоï перебувала дiвчина. предмет кохання євгенiя переïздить на  постiйне проживання в провiнцiю. тепер, через 10 рокiв, рафалович бачить iншу реaiну. спокiй на ïï  обличчi надавав ïï "виразу якоïсь тупостi й байдужостi". сама  реaiна каже адвокату в мiському саду: " наших любощiв минула i нiяка сила  не верне ïï". рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була реaiна.  кохання завершується трагiчно: реaiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а  сама тоне в рiчцi. письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. це були стосунки  iвана франка з ольгою рошкевич.

тарас шевченко, з'явився на світ 25 лютого 1814 року (9 березня за новим календарем). він був третьою дитиною в сім’ї кріпаків, що проживали в селі моринці, київської губернії. в сімейних переказах, які малий тарас надовго запам’ятав, розповідали також про дідусів та прадідів, котрі служили запорожцями, й воювали у визвольних війнах xvii–xviii століть.

батько григорій, та мати катерина працювали на панщині, тож доглядала малого поєта сестра катерина. розповідали, що юна катерина часто лишала тараса самого. посадить бува малого в якусь ямку, та й побіжить до подруг. аж як із поля повертається череда – підбіжить назад, а малеча плаче й руки до неї тягне.

в 1816 році шевченкова сім’я переїхала до села керелівка, малої батьківщини тарасового батька. більшість дитинства тараса пройшла в цьому селі, там народилися й його сестри ярина та марійка.

 

розповідали, що малий тарас якось зник, а потім приїхав разом з чумаками. і того ж вечора розказував брату що бачив стовпи, які тримають небо там де сонце сходить.

тарас шевченко любив ходити до діда, котрий часто розповідав про ів, про залізняка чи гонту. ті часи, коли горіли селянська родина. картина шевченка.панські хати, потім виражалися в снах тараса, та його творах.

у 8 років тарас тевченко подався вчитися грамоти в тамтешнього дяка. в той же час вперше ознайомився з творчістю українського філософа – григорія сковороди. приблизно тоді ж було створено картину «коні. солдати»

в 1823 мати тараса – катерина шевченко померла, й йому прийшлося покинути школу, щоб доглядати за меншими. коли ж батько знову одружився (того ж року), в хаті почалися часті сварки. мачуха-вдовиця погано ставилася до чужих дітей, бо ж свої мала. 

згодом, від другого шлюбу батька народилася ще одна сестра – марія. а невдовзі (всього рік потому) григорій шевченко заслаб та помер. мачуха переїхала назад до моринців.

тарас повернувся до школи, куди прислали нового дяка - богорського. той був дуже вчений, але лютий п’яниця. ставився до тараса він вкрай погано, хлопчина більше працював на дяка ніж вчився, але все одно був часто битий. не витримавши знущань малий шевченко втік від богорського, й подався на пошуки вчителя маляра. по декілька днів він у вчителів з навколишніх сіл, до яких наймався в наймити. в той же час, тарас познайомився з першим коханням - оксаною, дівчиною яка була йому подругою, і яку він часто з теплотою згадував, в тому числі й в своїх творах.

 

Сатира   (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. у вузькому розумінні сатира — твір викривального характеру. сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. часто об'єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відпові естетичному ідеалові. у сатиричних творах широко використовується художня гіперболізація, яка є основою сатиричної типізації, шарж, гротеск. сатира зародилася в усній народній творчості. високого рівня досягла в літературі античних часів (аристофан, петроній, лукіан). розквіт сатири в західноєвропейській літературі пов'язаний з іменами дж. бокаччо, ф. рабле, ж.-б. мольєра, дж. свіфта, вольтера, г. гейне, в. теккерея, а. франса, марка твена, б. шоу, г. манна, я. гашека та ін. з-поміж українських письменників — іван вишенський, григорій сковорода, і. котляревський, г. квітка-основ'яненко, є. гребінка, л. глібов, т. шевченко, і, франко, леся українка, м. коцюбинський, лесь мартович, в. самійленко, остап вишня, в. винниченко, в. чечвянський, о. чорногуз та ін.  (літературознавчий словник-довідник /р.т. гром'як, юл. ковалів та ін. — к: вц «академія», 1997). сатира використовується з метою викриття серйозних особи-апісних та суспільних вад, до яких народ ставиться з непримиренністю. серед недоліків людського характеру це — підлість, підступність, зрадництво, захланність, лицемірство та ін.; з-поміж явищ суспільного життя — підлабузництво, підкупність, хабарництво, деспотизм тощо. сатирично висміюються несправедливі судді, немилосердні пани, бездушні чиновники, неправедні священнослужителі.