Біблійна легенда, або притча, яка найбільше мене вразила.

Про мойсея  одному ізраїльському подружжю господь подарував сина. щоб дитина не потрапила до рук злих єгиптян, мати спочатку ховала її, а потім змушена була сплести кошика, покласти туди немовля й пустити в річку. за тим, куди попливе кошик, стежила її дочка. кошик пристав до берега, де купалася царська донька. добрій царівні стало жаль хлопчика, і вона взяла його. а тут підійшла дівчинка й сказала, що може знайти годувальницю для дитяти. і свою матір. царівна наказала жінці взяти дитину, вигодувати її, а як та виросте, до неї. мати дуже зраділа — тепер її сину ніщо не загрожує. коли хлопчик підріс, його відвели до царівни, і та полюбила його, як рідного, назвала мойсеєм ("той, кого дістали з води, з кошика"), багато чого навчила, тому він виріс розумною людиною.  якось мойсей, побачивши, що єгиптянин немилосердно б’є робітника-єврея, заступився за бідолашного, при цьому вбив наглядача. про це дізнався фараон — і мойсееві довелося тікати. у чужій землі він заступився за дочок тамтешнього священика, потім одружився з однією із них  якось мойсей, випасаючи овець, побачив кущ, що горів і не згорав, потім почув голос господа, який наказав йому вивести ізраїльтян із неволі. мойсей сказав, що люди можуть йому не повірити. тоді господь перетворив його жезл на змію, зі здорової руки зробив хвору і навпаки, воду обернув на кров і сказав, що мойсей може показати ці чудеса ізраїльтянам, щоб ті повірили йому як посланцеві божому.  сорок років божий обранець вів через пустелі свій народ до землі обітованої. за цей час багато ізраїльтян зневірилися, стали нарікати й лаяти мойсея. коли мандрівники підійшли до гори сінаю, то господь передав мойсею десять своїх заповідей, записаних на кам’яних дошках, щоб він розповів про них народові. 

Моя  любимая книга  «гарри потер и философский камень». это  книга  погрузила меня в удивительный мир сказки и фантастики. оказывается, наш  мир  может быть совершенно другим, более интересным. я прочитала много книг, но эта  книга впечатлила больше всего. увлекательный сюжет. школа хогвартс  весьма необычна, и в тоже время опасна, таинственна и полна загадок.  начав читать эту книгу, мне совершенно не хотелось прерываться. книга   «гарри потер и философский камень» познакомила меня с интересными персонажами, с интересным миром. вот бы хотя бы на денек оказаться в такой школе, где учат волшебству, где учителя могут превращаться в птиц, зверей, где ученики летают на метлах.   возможно, со временем, я напишу свою книгу, которая будет интересна другим.как-то так)

Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.

Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".

Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.

Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.

Объяснение: