Составьте текст по плану характеристика образу павлуся 1.1. орієнтовний план до образу. 1) павлусь — представник славного козацького роду судаків. 2) портрет і зовнішність п’ятнадцятирічного юнака. 3) вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. 4) розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда андрія і козаків. 5) почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію. 6) павлусь — відважний лицар і герой

Повість андрія чайковського «за сестрою» справила на мене неабияке враження. перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик павлусь. мене вразила його рішучість та відважність. він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки україни. образ павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим. хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. ніщо не зупиняє павла на шляху до виконання його основної мети. його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається іншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому. андрій чайковський не намагався ідеалізувати парубка, хоча й наділяє його кращими рисами, завдяки яким він викликає симпатію в читачів. мене вразив патріотизм павлуся, його жага до свободи і прагнення звільнити свою сестру. його внутрішні монологи сповнені почуттями любові до рідної землі, вони пронизані душевною теплотою та м’якістю. не принижують його і хитрість та обман, до яких він вдається, щоб збити з пантелику татарина, який повертав юнака до сулеймана. це виправдано тим, що він поставив собі за мету будь-яким шляхом визволити свою сестру ганнусю із неволі. я думаю, що образ павлуся справив враження не лише на мене, а й на моїх однокласників, адже він показує нам яким маєбути справжній патріот своєї землі, як потрібно любити свій рідний край і свою родину.

поема1це було давно-давноу карпатськім краї,ще коли літали тамлебедині зграї.

диків, лисів і кізлицьмножество ходило.спав собі за кожним пнембурий ведмедило.

не боялися людейті сплюхи і лежні,бо шуміли навкругипраліси безмежні.

тур у дебрині блукав,наче порик бурі,і шугали в темникахрисі жовтошкурі.

по густих чагарниках,по гірських полянахвипасалися стадаоленів буланих.

в нетрях дичини було,як трави та листу,аж тремтіли гущакивід гарчання й свисту.

а по селах там жилипрагуцульські роди—люди мудрі і міцні,і митці з природи.

вміли доглядать овець,будувати ґражди*.хліб не завжди був у них,але пісня—завжди.

так велося в тих людей,що в сопілку грати,ніби розмовляти, всівчилися з дитяти.

а василько змалу грав —научився в неня.батько передав йомуфрілку* і натхнення.

добре дітям, доки в нихє отець і мати.та василько — сирота —мусив бідувати.

спершу все було гаразд,—грай і не журися.та прибув до них корольполювать на рися.

у сусіднім краї вінпанував кривавоі казав, що бог йомудав на владу право.

силою меча й тюрмилюд свій закріпачив.все хотів забрать собі,все, що тільки бачив.

аж свербіли в короляруки загребущі,як нагадував собіпро карпатські пущі.

і накласти на горянвін хотів данину —забирати в них задархутра й оленину.

не корилися йомудавні гуцуловеі ховались, коли вінприїжджав на лови.

і на цей раз так було: села — як пустині.лиш васильків тато буву своїй хатині.

там обскочили йогокоролівські слуги.покажи нам, де живутьхижаки-драпуги!

гурмою вони пішлипо слідах звіряти.голіруч хотів корольрися поконати.

та коли з’явився звір,вмент пиха зухваласпала з короля, і віндав швиденько драла.

а васильків батько таквисміяв зухвальця: — гарно бігаєте ви,мабуть, швидше зайця!

на володаря тодісказь напала дика.меч у груди застромивбатькові владика.

мати вмерла від жалю,а василько—в люди.думав, що свою бідувже не перебуде.

залишилися йомутуга і сопілка.в полонину їх узяв,де трудивсь, як бджілка.

знали хлопчика тоговсі гуцульські села.всіх бентежила й пекласумовита фрела.

чуть було в дитячій грінещасливу душу,в найми вигнану навікна біду пастушу.

чуть було не раз і гнів,нути помсти злої,що летіли по душі,як вогонь по хвої.

мріяв хлопець відомститьза свою родину.а тим часом гнав ягнятпасти в полонину.

2раз опівдні, як овецьрозморила спека(а горіло сонце так,як суха смерека),

їх погнав малий вівчардо струмка поїти,перейшла отара лісхмарою крізь віти;

в тихім зворі налягла,як туман, на воду,а василько, мов коня,осідлав колоду;

править скакуном своїмта в сопілку дує.пальці вивірками йдуть,серце гараздує.

напилися і пішлибарани та ярки.чи з говерли прут тече,чи з його флоярки?

вже не видно з-за ялицьжодного ягняти,час василькові ітидріб свій доганяти.

сопілчина в чабана—то любов велика.все за грою забувавнаш малий музика…

грає хлопець. аж наразбачить — оленицясторожко із лісу йде,сива, наче глиця.

він сопілку — за ремінь,сам у хащі — скоком.причаївсь і звіринупоїдає оком.

ось вона до джерелапідступа лякливо,а за нею із кущіволень — дивне диво! —

звичайнісінький на вид,ще й рудої масті,тільки роги золоті —промені гіллясті!

пастушок щипнув себе —сниться чи не сниться? ні! золоторіг стоїть,і стоїть сарниця.

світить золото ясне,б’є проміння в очі,ніби сходить сонце тутз темної обочі.

підійшов золоторігтеж до водопою.олені розпочалимову між собою.

пастушок задеревів —говорили звірі! мовби люди то булив оленячій шкірі.

ланя каже: — подивись! подивись у воду: знов те золото росте,нам обом на шкоду.

нас покинули свої —злото очі коле.а мисливцям покажись —не втечеш ніколи.

роги світять віддаляуночі і в днину…любий мій, даруй мені,я тебе покину.

я не хочу помиратьчерез пишні роги.розійдуться наші тутстежечки й дороги!

олень так відповіда: — бачу, моя люба,що незвичність і краса —то біда і згуба…

як з тобою стрілись минічкою ясною,без надуми і ваганьти пішла за мною.

за тобою по лісахне вганяв я й трішки.ти собізолотенькі ріжки.

потім, як прийшло знання,що це злото — горе,ти придумала менізавдання суворе.

ти сказала: «відламайросохи потворні,може, виростуть нові,сірі або чорні! »

скільки я разів ламавці прокляті рогиоб дубові стовбури,кам’яні пороги!

та звіряча в них буладо життя жадоба —виростали знов мені,як зірки, із лоба.

лізло вперто з головизолото червоне.сяяло воно яснішцарської корони.

справді, видно нас булоі вночі здалека.чатувала скрізь на наслюта небезпека.

і чим більше я жадавзагубити роги,тим пишніш вони росли,мов гілля розлоге.

мав я з ними кожен разтяжчу все мороку.перші виросли за рік,другі — за півроку.

зиму ось оці росли,а як їх я скину,то боюся, що новівиростуть за днину!

я давно вже зрозумів,що мені не вдастьсяобдурить свою біду,збутися нещастя.

Усна народна творчiсть   словесна   частина   складних   явищ   народноï культури, якi нерiдко поєднують у цiлiсному комплексi рiзнi види й форми творчоï дiяльностi   (слово,   музику,   хореографiю   тощо).   на означення таких явищ європейська наукова   традицiя   пропонує термiн фольклор, що в перекладi з ï означає народнi знання, народна мудрiсть. науку про   усну   народну   творчiсть   називають фольклористикою.украïнська   народна     творчiсть     це     дуже     цiкавий     пласт нацiональноï культури, що вiдзначається багатством i жанровим розмаïттям. до украïнського фольклору належать   народнi   пiснi,   ,   рiзнi обряди, утому числi весiльнi,   тощо.   найдавнiшим   жанром   народноï драми,   яка   теж   є   рiзновидом   фольклору,   вважаються   обряди господарського (календарного) циклу.   дiйства   ïх,   що   мали   певне магiчне значення, пiснями:   це   всiм   вiдомi   веснянки, колядки, щедрiвки. украïнський народ завжди   вважався   народом,   що особливо полюбляє щиру пiсню, влучну приказку, мудру казку. i саме народ створив усе це яскраве   розмаïття,   що   має   ємну назву фольклор. висновок. твори усноï народноï   творчостi   тiсно   пов'язанi   з життям. вони вiдзначаються багатством жанрiв i розмаïттям тем. родинно- побутовi   пiснi   як   вид   лiричних   пiсень   вiддзеркалюють   переживання, знайомi кожнiй людинi. загалом народна творчiсть явище багатовимiрне. зберiгаючи iнформацiю про рiзноманiтнi   прояви   життя   колективу,   вона   є   своєрiдною яскравою версiєю духовноï iсторiï народу.