"засвіт встали козаченьки" аналі пісні

Авторство пісні «засвіт встали козаченьки» приписують легендарній піснярці з полтави марусі чурай. донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. з її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. у пісні «засвіт встали козаченьки» говориться про те, що козак, вірний своєму обов'язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. він змушений покинути матір, кохану дівчину. і просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину марусю як за свою дитину. пісня по будована у формі діалогу. є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.  

тарас григорович шевченко – великий талант: мислитель, поет, художник, прозаїк, драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: геній, пророк, апостол.

візії  тут як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. подання т.г.шевченком візії україни – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «кобзаря» (1840 р.) – до  утворення держави  – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, демократія, справедливість, воля, рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою.  державність  – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність дв – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.

ще з юнацтва тарас шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. він проникливо штудіював 5-ти томну «історію малоросії» українського енциклопедиста миколи маркевича, праці відомих учених миколи костомарова, пантелеймона куліша, олександра і михайла лазаревських, михайла максимовича, василя тарнавського, з якими товаришував, дмитра бантиш-каменського, осипа бодянського. все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю україни, а й постійна віра у відродження бувшої державності україни, наявної за часів київської русі, доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної україни в майбутньому.

т.г.шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. як відомо, вони зазнали поразки. шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену україну загалом. уже в початкових творах «тарасова ніч», «іван підкова», які ввійшли до його першої збірки «кобзар» (1840 шевченко виступає як великий патріот вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.

саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами україни заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «тарасова ніч». устами кобзаря шевченко стверджує розуміння гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:

  шевченка найбільше в історії україни цікавила козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить чигирину – гетьманській столиці. у поемі «» їй присвячено розділ:

гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали  встали, подивились на той чигирин, козацької слави убогих руїн.  що ви будували, де ви панували! “ . свято в чигирині” (1841 р.)

поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «і україна, і чигирин» символізує саму державність. із втратою чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою б.хмельницького, припинилася. т.г.шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної української гетьманівської держави.

поміж возами нігде стать: козацьке панство походжає  неначе в ірій, налетіло в киреях чорних, як один,  з смілянщини, з чигирина тихенько, ходя, розмовляє  просте козацтво, старшина, і поглядає на чигрин.  на певне діло налетіли. “чигрине, чигрине” (1844 р.) 

воскресіння україни він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». без них вся україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. у візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу україну».

.

тарас шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.

п’єса і. п. котляревського «наталка полтавка» увійшла до історії української літератури як перший повноцінний український драматичний твір. п’єса відразу ж була високо оцінена видатними театральними діячами того часу, зокрема, відомим російським актором театру м. с. щепкіним та великим українським композитором м. лисенком, який, будучи дуже близьким до театру, невдовзі написав музику до «наталки полтавки».

майже двісті років п’єса і. п. котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів.сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. мати наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець.подібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але і. п. котляревський, створивши п’єсу «наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. видатний український драматург і актор і. карпенко-карий назвав п’єсу «наталка полтавку» «праматір’ю українського народного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “радість, і горе, і сльози наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса.

постать наталки полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «золото – не дівка! …» – каже про неї виборний. «окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.

сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. про це свідчать і слова пісні: «небагата я і проста, но чесного роду,не стижуся прясти, шити і носити воду.»вже після розмови наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. а слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. взагалі, мова наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю.

не дивлячись на свою душевну стійкість, наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. і дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо. риси наталки полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. незважаючи на підкреслену індивідуальність образу наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.