Слово о полку игоревом написать сочинение на одну из тем: 1. воїни у "слові про похід ігорів"- захисники рідної землі. 2. поетичний образ ярославни. 3. лiричний герой у поезiї шевченка. в интернете ничего токового не нашла, может у вас получится. , . : 3

"людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього", - казав і. в. гете. і це правда. кожна поважаюча себе людина має знати свою історію - події давнини, літературні твори минулого, архіви, увагу слід приділити саме літературі давніх часів, бо тільки так можна довідатися про подробиці подій, великих постатей тих часів, які описані правильною художньою мовою.однією з таких літературних пам'яток є "слово про ігорів похід". це безсмертний твір, написаний сучасником людей, про яких ідеться. "" розповідає про багатьох постатей давнини - князя ігоря, його дружинників, князя київського святослава, князя всеволода та ін. але, на мою думку, особливе місце у творі займає образ ярославни.євфросинія ярославна - дочка князя ярослава володимировича, друга дружина ігоря. вони одружились у 1184 році. євфросинія була дуже закохана в ігоря, але її щастя було недовгим, бо у 1185 р. ігор пішов у похід на половців. як же важко було ярославні відпустити коханого, відірвати від серця, проводжати його, може, на вірну смерть! та вона розуміла, що ігор - князь, воїн, полководець. вона мала змиритися з цим, мужньо тримаючись, дати приклад жінкам дружинників. з тривогою чекала княгиня вісток від коханого, як раділа його першим перемогам! але прийшла страшна звістка - військо розбито, а її милий ладо у полоні. княгиня не крилася зі своїм горем, вона вийшла на путивлівський вал і в розпачі звернулася до сил природи. вона звернулася до вітру : "вітрило-вітре мій єдиний,  легкий, крилатий господине!   нащо на дужому крилі  князя, ладо моє миле,  ти ханові метаєш стріли? ! "звернулася до дніпра : "о мій словутицю прекрасний,  моє ти ладо "як же треба кохати свого чоловіка, щоб так відчайдушно й несамовито вимолювати йому життя не в людей - у природи! ярославна готова зозулею, чайкою летіти в пекло, тільки щоб урятувати ігоря! і, вже вимучившись благаннями, жінка звернулася до сонця : "сонце присвятеє! на землю радість моєїтуги-нудьги не єси луги, степи,спалив і князя, і дружину,спали мене на самоті ладо - я загину! "і природа ніби схаменулася від щирих заклинань, зглянулася на душевну красу цієї жінки.образ ярославни такий світлий, поетичний, найліричніший образ у "слові" вона уособлення всіх жінок русі, символ мужності, духовної стійкості та водночас жіночої слабкості, вірності й кохання.і по праву наших жінок можна назвати ярославнами, бо цей образ ства узагальненим. жінки, яким притаманні вірність, непокоєння долею рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, непереможна сила переконання словом - усі вони ярославни. і дай, боже, щоб такі чарівні жінки не перевелися на нашій землі! олена акульшина, м. керч

1.выезжал дородный добрый молодец и к обеденке поспеть хотел он в стольный киев-град. 2.у того ли города чернигова нагнано силушки черным-черно. ай побил он эту силу всю великую. 3. сидит соловей разбойник во сыром дубу. сидит соловей разбойник одихманьтев сын 4.ай тут старый казак илья муромец ему выбил право око с окосицею. мимо гнездышка повез да соловьиного. 5.зовут-то мужика да деревеньщину во то гнеэдышко да соловьиное. да мужик то деревеньщина не слушался. 6.он приехал то во славный стольнай киев-град. говорил ему илья да таковы слова: ты владмир княз да стольнокиевский! соловей разбойник на твоем дворе. 7.засвистал тут соловей да по соловьему. ай тут старый казак да илья муромец, он скорёшенько садился на добра коня. и он вез-то соловья да во чисто поле, и онему да буйну голову.

пісня — душа народу. більш влучного визначення годі й шукати. це аксіома, яка не потребує доведення.

кожен народ, як і кожна людина, має душу. саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чу­жого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні.

душа — це менталітет, народна свідомість.

усі ці переживання виливалися у народних піснях. слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. ближче пізнаєш своїх пращурів, пи­шаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого україн­ського роду.

народна приказка говорить: «казка — брехня, а пісня — правда». сумніва­тися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться