3. Який художній засіб використовує автор у рядку «Буйним повівом зеленим»? А Метафору; Б персоніфікацію; В порівняння; Г епітет.

г епітети (буйним і зеленим)

Объяснение: метафора має зобразити якийсь об'єкт; для персоніфікації щось має діяти; порівняння має маркери (як, мо, немо, наче, неначе). Тож, це епітети - прикметники, які ви не можете бачити об'єктивно. Наприклад, "зелене листя" не епітет, бо ви і будь-хто зрячий дійсно можете це побачити, а от "веселе листя" - епітет, бо така характеристика залежить тільки від особистого сприйняття

я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.

мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.

привіт, україно! пишу тобі з  

ні, я не воюю: тут просто мій дім. 

собака на дворі. і грушка солодка,  

що тато майбутнім онукам садив. 

 

криничка, що викопав дід на обійсті. 

(за рогом на цвинтарі дідо лежить.) 

вже осінь. в саду прибираємо  

вгорі розлилась вереснева  

 

у шафі книжки, що роками  

і мамині вишивки квітнуть зі сті 

у домі цім мама моя  

і я виростала в будиночку ці 

 

тут кожен камінчик знайомий з  

із дому й до дому десятки  

чому ж я сьогодні тікати повинна 

з-під цих найрідніших, найближчих зірок?  

 

я тут ховатись звикаю,  

як постріли чую з гарячих  

ні, я не жалі лиш хочу, щоб знала,  

що я тут, на фронті, плекаю свій