Твір на тему : хуха-моховинка у мене вдома

Z)довго йшла хуха моховинка и i натрапила на мiй будинок . саме тодi тато вже йшов на роботу,коли вiн вiдчинив дверi,моховинка швидко забiгла у квартиру. z)ïй у мене в кiмнатi.i вона почала робити собi будиночок,хуха зробила собi лiжко з м'якоï вати, та играшкових маленьких подушок,i ледве перетягнула стiлець,який зробив мiй

1.Кактус показує колючки

2.(ТТБ) Таємне товариство боягузів

3.Сміливий Паганіні Чак Норріс

4.Незрозуміла синя істота

5.Посилання від бабусі в свистку

6.Пані Соломія видатний вчений

7.Машина часу

8.Клим опинився вже на місці

9.Клим зустрівся з батьками і все розповів

10.Винахід проти синьомордів

11.Гігантські прозорі капсули проти синьомордів

12.Синьоморди не переможні

13.Робота в команді

14. Інструкції бабусі

15.Повернення додому

16.Маленькі насінинни полетіли на піраміду а на їх місці виросли квіти

17.Клим наказав зробити те з синьомордами що попросила бабуся

18.Синьомордики полетіли

19.Бабуся Соля чекала дома всіх

Объяснение:

ОбъяснениеВійна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.

В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"

Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.: