Українська література! "лист у 21 століття від андрійка катранника", за романом василя барки "жовтий князь"або "розповідь андрійка про голодомор"

То чем ? я не поняла . ну украинская , ну роман василия барки . 

в повести«химералесного озера» авторизобразилискателей приключений,романтиковмитькаи сергея. вмитинойбабушке,чтобыловитьнасекомыхколлекции,удитьрыбу,купаться иходить в лес.нопроизошло событие,которое измениловсе планыэтихлюбознательныхмальчишек.ониначалиготовитьсяк встречес чудовищем,живущий возере.,отважные,не каждыйбы осталсяна ночьу озера.правда,им тожебыло страшно,и они нестесняютсяв этомпризнаться: «лезтьхотел,нобоялся-страх друг»,«и ябоялся.идрожал».митькаисергейцелый месяцчувствовалисебяисследователями,следопытами,искателями.онибегалив библиотеку,прочитали многоинтересного остегозавровиархеоптериксов.бабушкане могланахвалитьсямальчиками: «тихие,смирные,послушные,усидчивы.а книгикак любят! этоже счастье-таких детишекиметь»., они необиделисьна василия,который хотелихобмануть инапугать.напротив, егоза то,чтоустроилим такиеинтересныеканикулы: «мыоткрылидля себя такоймир,которыйтебе, вася,и неснился».

сомко

а сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. сомко має в переяславі свої крамні комори в ринку, так васютинцям і звадливо. отак зітнуться, да й до шабель. сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. а сомко, знаєте самі, доводиться юрусеві дядько, бо старий хміль держав уперве його сестру ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про

а сомко, знаєте, який? зараз загориться, як порох. «пане гетьмане,— до юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компані»

 

іванець брюховецький

васюта хоче собіі гетьманства і не слухає сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом брюховецького зовуть.

іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «коханий іванець! іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «держись, юру,— каже, бувало, синові,— держись іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». от юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже іванець, те й свято. мабуть, нечистий напутив його. почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. той і настановив його хорунжим. як же ото юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на запорожжє. а там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «іван мартинович! іван мартинович! » а він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою пої

запорожці так собі його , що зозвали раду, да й бух іванця кошовим. тепер уже він іван мартинович брюховецький. ні на що славне запорожжє, коли такі гетьмани настали!