ответи! твір тема: батьків і батьківщину не вибирають

Кожен сам формує свій світогляд та визначає свої життєві принципи. Існують такі речі, що змінити в своєму житті просто неможливо. Кожна людина народжується в родині, що обирає доля. Дитина, наче молоде дерево, приростає до своєї рідної землі.

Батьківщина – це не просто держава. Протягом певного часу кордони країн змінюються, та в серці назавжди залишається шматочок теплого почуття, що пов’язано з Батьківщиною. Куди б людину не занесла доля, та все одно манить завжди рідний край.

 

Найдорожче, що є в житті кожної людини це батьки. Саме вони найближчі люди, найкращі друзі та опора і підтримка. Вони дають життя та приводять дитину в жорстокий дорослий світ.

Недооцінити значення батьків в житті неможливо, в будь-яких випадках перше звертання в різних ситуаціях однозначно до батьків. Ці близькі люди і формують відношення до Батьківщини. Можна порівняти значення батьків та рідного краю в житті родини.

Ці почуття зрозуміло різні, одна любов до близьких людей, інше почуття патріотизму, та їх об’єднує загальне направлення. Це почуття вдячності і в той же час відповідальності. Та вже неважливо, де ти саме народився, це почуття не залежить від обставин. Воно абсолютне і народжується з самого дитинства. Людина може жити в будь-якій країні, але Батьківщина назавжди залишиться в її серці.

Сьогодні існує багато суперечок з приводу критики Батьківщини, політики та в цілому відношенню людей до рідної землі. Батьківщину не обирають, її можна поважати чи байдуже ставитися. Та кожен обирає свою філософію життя.

Не поважати Батьківщину це так само як не поважати батьків. Хіба можна осуджували вчинки близьких людей чи звинувачувати суспільство за складні умови існування? Є речі, що залишаться в житті кожної людини назавжди. Вони світлим променем проходять через все існування та ведуть по життю. Вони вписані в історію кожної людини та визначають її суть, корені та історію виникнення.

Для побудови успішного майбутнього потрібно з гідністю оцінити свою землю і батьків. Саме повага забезпечить міцну культурну платформу розвитку нащадків.

Комедія «Сто тисяч» — один з найкращих творів І. Карпенка-Карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90-х роках ХІХ століття. Сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. Вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в кабалу.

Головною дійовою особою твору «Сто тисяч» є заможній селянин Герасим Никодимович Калитка, який вже має двісті десятин землі, проте всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Цей хижак скуповує жадану земельку зубожілих селян і маєтки розорених конкуренцією поміщиків. Для нього і «бумага» на купчій — «зелена мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свято земелько — божа ти дочечко! — вигукнув він. Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Його мрія — всю землю навкруги скупити: «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає... а скотини, а овець розвіду — земля під товаром буде стогнати…». На мій погляд, смисл свого життя Калитка бачить у нагромадженні землі.

Герасим Никодимович хоче купити в сусіднього поміщика Смок-винова 250 десятин землі, але у нього не вистачає грошей. Прагнучи швидко розбагатіти, він іде на шахрайство і вирішує купити в Невідомого за п’ять тисяч справжніх грошей сто тисяч фальшивих.

Зажерливий, скупий Калитка нещадно визискує наймитів. Йому все здається, що наймити мало роблять, але дуже багато сплять і їдять. Він намагається відібрати навіть окраєць хліба у наймита, який у неділю йшов на роботу. Хижак сердиться на Копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки в грудях пухне».

Свого сина Романа він хоче одружити з дочкою великого землевласника Пузиря, сподіваючись одержати значне придане.

Калитка, на мою думку, груба, некультурна, неосвічена людина. Він деспотично поводиться зі своєю дружиною, б’є її; на людях вдає, що ставиться до неї лагідно. Шахрай зневажливо говорить про науку, вважає, що всі вчені дурні, «голодрабці». «Застав його,— каже Калитка,— коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться».

Отже, основними рисами його характеру є зажерливість, скнар-ність, крутійство, лицемірство, деспотизм, неуцтво. Ці характерні риси, експлуататорська суть Калитки яскраво виявляються у його мові: «робітники та собаки надворі повинні буть», «ні світ, ні зоря вже й жреш!»; «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «кругом, кругом моє», «бери і в свого і в чужого», «лупи — та дай»; «гроші всьому голова»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошовою...».
І. Карпенко-Карий засуджує хижацьку натуру Герасима Калитки, бичує його гострою зброєю сатир. Всі думки і вчинки Калитки спрямовані на швидке збагачення, викликають глузливий сміх.

Хижак викликає до себе презирство й огиду навіть тоді, коли намагається кінчити життя самогубством. Його останні слова: «Обікрали... Ограбили... Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж така потеря!» — викликають глузливий сміх у читача і глядача. Це сміх над нікчемністю людини, яка вбачає зміст життя в збагаченні, сміх над хижацькою натурою, експлуататором, який у погоні за наживою зазнав краху. Таким чином, змальовуючи образ Калитки, драматург пильнує, щоб кожен його крок, кожна думка, побутові і моральні норми — все було підпорядковане глибшому розкриттю сільського ненажерливого глитая. Він прагне відтворити типове явище з найбільшою повнотою й загостреністю і разом з тим зберегти неповторну своєрідність образу.

Нещодавно я прочитала оповідання О.Стороженка "скарб" . з початку початку твору мені не спадобався Павло бо він такий великий а сам нічого не вміє робити. я гадаю у більшості людей, під час читання виникає відраза до нього. його матір , котра його дуже кохала так піклувалась про нього , що вигодувала з нього лінивого й байдужого до всього хлопця. і лише його батько намагався виховати з нього мужнього і працьовитого парубка, але дружина йому не дозволила це оповідання примушує тебе поміркувати над таким питанням: "що таке щастя?". невже щастя і справді в тому, що весь день спати "у грошах" і їсти? чи може воно в тому, що можно дарувати радість людям, допомагати їм, і тоді душа буде чиста й щаслива . отже у цьому творі автор відобразив гидкий образ Павла , який нічого не робить , його матері, яка за ним доглядає , для того , щоб ми були працьовитими і берегли кожну хвилину свого життя. подумай і ти, над цим, а потім, віришиш , щастливий ти або н поставьте лучшим ответом