Через що загинула докія з оповідання грінченка "каторжка"?

Она пыталась потушить дом,накрывая собой сено ,которое горело. кстати,дом она сама и подожгла 

"се мойсей, позабутий пророк, 

      се дідусь слабосилий, 

      що без роду, без стад і жінок 

      сам стоїть край могили. 

      все, що мав у життю, він віддав 

      для одної ідеї, 

      і горів, і яснів, і страждав, 

      і трудився для неї. "

він виглядав старим і слабким, але сильний дух та віра давали мойсею сили. він вірив, що може виконати власне "предназначение" до кінця. також можна додати, що він не відступався від своєї мети. не знаю больше, извини

На другий день уже було вiдомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночi нi разу не бухикнув. тому дiд зауважив, що я одчайдух i весь удався в нього, а мати сказала, що – в оглашенного. «хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі». «а ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. ї люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки». «я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», «та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити ін­шим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… і вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову». «я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запо­» «вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до шко­ли, наче ошпарений. напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». мар’яна —> михайлику: «і вчися… та так учися, щоб усі знали, які-томужицькі діти. хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер — зась! »