Надо на завтра: "якi почуття переживае шевченко iз вiрша менi одноково? "..надо

Ну он беспокоиться про то что будет с его украиной, он хочет чтоб наша украина стала ещё лучше и чтоб мы её молися, сину: за вкраї

Лірика франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. читаючи збірки «з вершин і низин», «мій ізмарагд», «з днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст: я буду жити, бо я хочу жити!   не щадячи ні трудів, ані «я буду »)це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. за народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. так само вважає і поет: земле, моя всеплодющая мати,  сили, що в твоїй живе глибині,  краплю, щоб в бою сильніше стояти,  дай і мені! («земле, моя всеплодющая мати»)але франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного:   не забудь, не забудь  юних днів, днів «не забудь»)для івана франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «не дай заснуть в постелі не дай живому в домовину » проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.не дай спати ходячому,  серцем замирати  і гнилою колодою  по світу валятись,-писав тарас шевченко у вірші «минають дні, минають ночі». схожі рядки знаходимо й у павла грабовського: уперед, хто не хоче конати,  статись трупом гнилим живучи! («уперед»)згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах василя симоненка: я хочу буть несамовитим,  я хочу в полум'ї згоріть,  щоб не жаліти за прожитим,  димком на світлі не чадіть! («я хочу буть несамовитим»)справді, ліричний герой івана франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда! » він чує в собі величезну, могутню силу: против рожна перти,  против хвиль плисти,  сміло аж до смерті  хрест важкий нести.(«semper idem»)він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. іван франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання:   словом сильним, мов трубою,  міліони зве з «гімн»)образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова! » його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити: щастя не ждімо,  щастя не де, а в нас! (« кожевникові»)  учись, щоб був ти сильним мужем,  як засвітає день новий! («гринь турчин»)та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «я не боюся хмари, зливи! що мені вітер той » («анні п.»).вражають франкова вірність, відданість своєму народові. синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку: народе мій, замучений, розбитий,мов паралітик той на роздорожжу,людським презирством, ніби струпом, вкритий! («мойсей»)та не змирилось із цим вироком серце франкового героя: та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колііричний герой громадянської лірики івана франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії івана франка: «лиш боротись значить »

Автор «неймовірних пригод івана сили» о. гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. але, як на мене, розповідь про івана силу — це пригод­ницька повість про видатну людину. прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценіч­не ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі. «неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої. іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.