Твір на тему "яка краса рятує світ "

Краса – це велика всепоглинаюча сила. здається, що сама природа про те, що все, що оточує людину, було красивим і приваблювало погляди. красиве соняшникове поле, красивий ліс у своєму зеленому літньому вбранні, красива річка і красиве небо, яке віддзеркалюється у чистій і прозорій воді. всюди є краса, яка милує око, навіть у самому, на перший погляд, потворному – у кожній живій істоті, у кожній травинці і кожному камінцю у нас під ногами. але всю цю красу можна побачити лише тому, хто вміє розумітися з природою, тому, хто має сили на хвилинку зупинитися і уважно пригледітися до того, що нас оточує.такими людьми були герої оповідання в. близнеця «звук павутинки» льонька і його кращий друг – старий вчений . саме вони можуть бути прикладом людей, які добре розуміють красу оточуючого світу, вмиють її цінити і знають справжню силу цієї краси.кожну дитину змалку вчать бачити красиве і творити добро, бо тільки воно розвиває і спонукає душу та думки людини до зльоту, творчості і найкращих прагнень. ось і льонька розуміє, що красивою є не лише природа взагалі, а й окремі речі, які були нею створені. розуміє він і те, що красиві є тільки ті люди, які багаті своєю душевною красою, бо вони привітні і добрі, вони ніби світяться внутрішнім світлом. до такої людини й тягнеться хлопець, бо в і він знайшов рідну душу, людину, яка добре розуміє внутрішній світ льонки і спілкується з ним його ж мовою – мовою краси і мовою природи. саме такі люди тримають нашу землю, саме на них тримається увесь світ. на мою думку, саме така краса врятує світ. це краса чистих почуттів, краса людяності, краса думок.внутрішня краса людини майже непомітна, здебільшого вона проявляється у вчинках людини, у її відношенні до інших і до оточуючого світу. перш за все, краса, яка спроможна врятувати світ – це внутрішня гармонія людини із самим собою та гармонія з довкіллям. така краса здатна руйнувати найтовстіші стіни непорозуміння, ненависті і зла. така краса здатна зігріти усіх, хто знаходиться поряд з людиною, яка випромінює цю красу. ось такою красою і приваблює старий та смертельно хворий , а в променях його душевної гармонії знайшов притулок і дружбу незвичайний хлопчик. у повісті в. близнеця «звук павутинки» діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим, приваблюючим та красивим – саме таким, яким його уявляє льонька.  і я впевнена, що щира душевна краса, краса природи і можливість розуміти не тільки зовнішню красу оточуючого світу, а й внутрішню душевну красу людей, які знаходяться поряд з нами – це саме та краса, яка врятує світ.

Творчість Шевченка впродовж всього його життя, зокрема його листи і записи у «Щоденнику», всіяні зверненнями до Бога, пронизані християнським світосприйняттям та зацікавленням до тем церкви й віри.[2]

Водночас Шевченкова творчість не дає однозначної відповіді, як він ставився до Бога, до церкви і до релігії загалом. Таким чином оцінки релігійності Шевченка варіюють від образу упокореного християнина, до суперечності його зовнішньої набожності «епікурейському життя, і аж до оцінок постаті Шевченка як «богохульника» Російською православною церквою та як «атеїста» комуністичною ідеологією

Творчість О. Ольжича така ж багатогранна, сповнена боротьби, надії, рішучості, як і його постать. За кожним рядком його віршів стоїть історія віків, ознака сучасної йому доби. Поезія О. Ольжича, як підкреслює дослідник його творчості Міколаш Неврлий, «це поезія високої культури, вона вимагає від читача певної ерудиції, знання історії, філософії, мистецтва». Чи знайдемо ми в українській поезії ще поета, який так прагнув би вмістити в єстві свого ліричного героя все витворене людською цивілізацією, у всі часи і на всіх просторах землі? О. Ольжич — лірик і одночасно трагічний оптиміст. У його поезії відбито погляди на минулу і сучасну історію України, виражено життєву позицію автора. Епізодичні штрихи інтимної лірики, а пейзажної особливо, — це той фон, який допомагає усвідомити громадянську і державницьку позицію автора, розуміння ним явищ дійсності. У модерній українській поезії творчість Ольжича є найсвоєріднішим і найнеповторнішим явищем. Ольжич створив власний індивідуальний поетичний стиль, в українському письменстві доти небувалий (лише окремі його елементи знаходимо в декого з Ольжичевих попередників — дещо, але небагато чого, у «Світлості» Ю. Липи, поглядно більше в П. Филиповича)

Объяснение: