Як у творі климко зображено воєнне дитинство

Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. це незгоди, турботи, ридання і плач. мир і війна. світло і темрява. після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати. війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. це незгоди, турботи, ридання і плач. мир і війна. світло і темрява. після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. климко дядькові і сусі, був вірним другом для своїх товаришів. за натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. і нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. і як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для климка людини. а потім – і знищення загарбниками житла.усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. а дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? виявляється, що климко сильніший за війну. хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства. климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і бути їм більш витривалішими. хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки оленьки, дочки вчительки.

Карантин - це обовьязкова міра безпеки у період реальної небезпеки. Саме під час самоізоляції людина потребує уваги і стійкості оскільки спокуса війти на вулицю (як на потенційно небезпечну територію) дуже великий.  В період карантину лише відповідальність людей може хоча б трохи затримувати поширення хвороби. Під час карантину можна приділити трохи більше часу на свої хоббі. Чи то  малювання, чи то музика, чи то танці  і так далі, оскільки з'являється час на саморозвиток.

Також можна приділити увагу літературі, іноземним мовам таким чином збагачуючи свій словниковий запас.

В принципе продолжай розвивать тему и будет тебе счастье ;)

P.S Понимаю как вам тяжело с количеством дз, Поэтому, ДЕРЖИТЕСЬ!!!

Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю і. франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «захар беркут», створена у 1883 році. у цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. у творі виведено чимало дійових осіб. але найбільше мені сподобався максим — молодший син захара беркута. це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. коли монголо-татари напали на руську землю, у перших рядах її захисників був максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади захара беркута. у цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний максим потрапляє у полон до монголів. він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. але так склалася доля. боярин тугар вовк пропонує зберегти максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. але гордий максим відмовляється від цієї пропозиції. він, як і його батько захар беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. кохана дівчина максима мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. але максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. мужній, сміливий, гордий максим, безперечно, не може не сподобатись. а безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.