Аналіз вірша "чого являешся мені у сні"

Улітературному доробку великого українського письменника і. франка є чимало  різноманітних за жанрами творів.  це й поезія, і драматургія, і проза. всі вони мають велику  мистецьку цінність.     вірш  «чого являєшся мені у сні? »  увійшов до славетної збірки  «зів’яле листя»,  створеної 1886 року.      покладений на музику композитором к. данькевичем, він став популярним  романсом.      вірш «чого являєшся мені у сні? » — це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя.     закоханий юнак, який любить дівчину  безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. він намагається вирвати її із серця, бо любов  завдає йому страждань. чого являєшся мені у сні? чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене? чому уста твої німі?   читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням  людини. туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях,  використаних у вірші. вони частину образу коханої, її стриманість у ставленні до  ліричного героя.      про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.    однак бажання забути образ милої було миттєвим. ліричний герой просить , хоч у сні  приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя. так ниє серце, що в турботі, неначе перла у болоті, марніє, в’яне, засихає.   як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання  люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. написати так може лише любляча людина, яка  все це сама вистраждала. 

чимало книг створено про україну, історичних і художніх. і все-таки, читаючи роман ліни костенко, розумієш: так ніхто ще не сказав — проникливо, людяно, щиро.

особливість розкриття цієї теми у романі «маруся чурай» полягає в тому, що увесь  твір  сповнений теплоти патріотизму.  образ україни постає через характери героїв, їхнє ставлення до своєї історії, до інших людей. найяскравіше виписаний образ марусі чурай. історія життя цієї дівчини, пісні якої співала уся україна, висвітлює багато важливого для розуміння характеру українського народу, його ментальності. образ марусі — це образ порядної людини, вихованої на кращих традиціях народної моралі. багато хорошого узяла вона від батьків.

гордій чурай був людиною доброю і люблячою у сім’ї, але твердою і непокірливою з ворогом. взаємоповага і любов батьків стали взірцем родинного щастя, високого кохання для марусі. вона мріяла, що колись і в неї буде таке чисте кохання. характер дівчини є привабливим саме тому, що уособлює найкращі риси народу, дочкою якого вона була. зі спогадів марусі ми дізнаємося про деталі побуту і звичаїв козацтва, міщан полтави та багатьох інших людей. прекрасний чарівний світ поетичного свята івана купала згадує дівчина:

а ще згадалось — колесо вогненне

з гори в долину котиться проз мене…

пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.

у милих спогадах дитинства вимальовуються зворушуючі картини буденного життя: осінні збори врожаю, лущіння квасолі у дворі. а на зимові свята щедрівки, яскраві картини різдва, водохрещення:

на ворсклі хрест вирубують опішнями.

заллють водою, уморозять в лід…

зима тікає, підібравши поли.

а вже співають, корогви несуть.

картини ці впізнає читач, і на душі тепліше, адже усе це знаходить живий відгук у пам’яті і свідомості кожного українця. разом із марусею читач подорожує нелегкою дорогою від полтави до києва через понівечені війною міста і села україни за часів богдана хмельницького. неспокійно скрізь. люди втомилися від численних війн: «усі віки ми чуєм брязкіт зброї». споконвіку тут проливалася кров, бо надто багато було охочих до цієї землі:

там відступало військо остряниці.

тут села збив копитами кончак.

тут скрізь — історія, що не вмирає. вона діється такими синами україни, як байда, наливайко, остряниця, чурай, хмельницький. саме вони — найвища цінність україни. народ-герой, народ-мученик постає з розповідей мандрівного дяка:

хіба оті, без німбів, без імен,

на тій дорозі в київ із лубен,

або оті, під лісом, із волині,—

хіба не більші мученики нині? !

той дяк по-своєму розуміє святість. для нього священним є обов’язок перед батьківщиною:

сисой, мардарій — мученики віри. а байда що, від віри одступивсь? життя народу подає такі взірці мужності і витривалості, що ними не можна не захоплюватися, адже це жива історія україни:

історії ж бо пишуть на столі. ми ж пишем кров’ю на своїй землі. у цьому вся україна. страждання і терпіння, стійкість і мужність заради того, щоб захистити свою землю, щоб зберегти себе як народ. народ україни.

ліна василівна костенко нікого не повчає прямо, та зі сторінок роману дивляться в світ безсмертні образи наших героїчних предків, вимальовуються неповторні картини природи:

буває, часом сліпну від краси.

спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ті ліси,

усе так чисто, гарно, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — україна.

Родинно-побутові пісні: колискові,весільні,танцювальні,жартівливі,пісні-голосіння. для україни усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. нині історія, писав академік іван дзюба декілька років тому, дає україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо « ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»у сучасних умовах ізації ситуація в україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. все більше й більше превалює над суспільним і національним.основний конфлікт ізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. отже, процес ізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. найважче ці процеси суспільству, нації та людині. тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. академік микола жулинський, виступаючи на у міжнародному конгресі україністів у чернівцях (серпень 2002 наголошував: «духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог ізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - корпоративізму - веде до технотронного людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».для україни порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний олександр потебня.в умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової ізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.в україні з різних причин спостерігаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на ізаційні чи локально-ізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. нині експансія чужого в україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть