Чи спроможна людина творити свою долю добоможіть написати твір мині до завтра пліз

Серед жіночих імен наталок, оксанок, марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в україні. мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. поширенню імені наталка сприяла і п’єса івана петровича котляревського «наталка полтавка».я впевнена, що всі, хто читав п’єсу і. п. котляревського, не залишилися байдужими до образу наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. став крилатим і вислів возного: «золото — не дівка! » чим же полонили цей образ і вся п’єса і. п. котляревського читачів уже не одного покоління українців? у чому популярність п’єси й сьогодні? на мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. і тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість відступає. нам завжди хочеться, щоб було так. і звичайно — велика сила кохання. світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. образи наталки й петра, створені і. п. котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.коли я читала вперше п’єсу котляревського, вона дуже мені тим, що в ній багато пісень, танців. письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження. у п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору і. п. котляревського.вражає в п’єсі й мова. зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. п’єса написана 1819 року, а й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає. отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу наталки полтавки п’єса і. котляревського не залишає байдужим читачів. майже двісті років живе улюблена в народі героїня наталка. причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу

«є на світі моя країна, найчарівніша, як перлина. в моїм серці вона єдина. це моя україна». у кожного з нас одна єдина батьківщина. перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. по-друге, батьківщина – це наша рідна країна. батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. і я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. для мене такою батьківщиною є моя рідна україна. я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. і кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. на тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. якою ми зробимо нашу батьківщину, такою вона і буде. я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати україну напризволяще і тікати кудись за кордон. адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. а ось рідній україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. на мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої батьківщини. вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе. українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. а у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це україна. я дуже люблю свою рідну україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. я впевнений – труднощі мене не злякають. я щасливий від того, що народився і живу саме в україні. я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. і тільки синє небо стає твоїм дороговказом. така краса милує і заворожує мою душу. у нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. я один з українців, я громадянин україни. я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати. я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. ми зможемо мужніти і рости разом з нею. я щиро вірю в найкраще. а сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести україні якомога більше користі.

Мокій:   «юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.», «він кругом український», «він у дядька тараса вдався». мина: «двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: мазайло! жодна гімназистка не хотіла гу л яти — мазайло! за репетитора не брали — мазайло! на службу не приймали — мазайло! од кохання відмовлялися — мазайло! » дядько тарас   : «там такий, що в нього кури по-українському говорять.» тьотя мотя   : вважає себе «руською», а укаїнську мову «австріяцькою вигадкою». «краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной». лина мазайло: «мене обдурив: я покохала не мазайла, а мазалова,» уля : «у тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»