Визначте вид римування поезії лесі українки "хотіла б я піснею стати"

Вцьому вірші вид римування - перехресне

Ухроні є важлива місія – змінити соціальний устрій своєї країни, щоб більше не страждали ні тварини, ні люди. якщо хроня особистість, то тварини здебільшого відображають людські соціальні типажі: задиркуватий кіт-бандит рата, рекламними слоганами папуга-політикан фері, інтелігентна філологиня вівчарка доллі, звичайнісінький обиватель хом’як хомка та багато інших. у кожного з цих героїв свій вибір, своя доля і своя мова, що вдалося авторці напрочуд вдало. проте, наявність у книзі для дітей величезної кількості сленгових слів та жаргонізмів збиває з пантелику і часто дратує, оскільки замулює зміст. тут можна зустріти і сленг чиновників, і слова, які використовують маргінали, й ті словесні конструкції та епітети, з якими так наполегливо воюють вчителі та батьки. нащо легітимізувати цю лексику і спосіб мислення через літературу для дітей? не розумі багато у творі згадано різноманітних торгівельних марок, наявні культурні відсилки, але ці згадки безсистемні, у них читач потопає, як в інформаційному смітті, і це теж дратує і заважає читати. так само заважають сприйняттю тексту політичні мотиви: політикою, мов радіацією, просякнуте все життя. якщо події першої частини відбуваються в умовно реальному світі, то вся друга – це мандрівка чорнобильською зоною. хроня прагне знайти інформацію про своїх родичів, а для того йому потрібно пройти випробування – дійти до прип’яті, покинутого міста, і поговорити з людьми, які знали його батьків. усі намагання героїв на щось вплинути завершуються нічим. помирає вівчарка доллі, знайшовши таки могилу свого любого професора. повертається до клітки хом’як хомка, обирає сите життя і несвободу, й втрачає дар мови. пристає до злодіїв кіт рата. а папуга фері відлітає в еміграцію. цілком типові моделі поведінки. а хроня і його вірний рекс ідуть у чорнобильську зону. зона – міфічне, фантасмагоричне місце, де стикаються різні часові пояси та світоглядно-образні системи. окрім різноманітних бандитських угруповань, у зоні героям зустрічається пляшкоїд, новітній монстр, який харчується пластиковими пляшками і має атомне серце, він жалюгідний і бридкий. такий собі «український горлум». є тут й охоронці родового вогнища та пам’яті цур і пек, позитивні персонажі, які дуже полюбляють дивитися рекламу по телевізору, тобто, вже заражені негативним впливом «цивілізації». іншим представником міфічного табору є мудрий трьохсотрічний крук гай, який розмовляє мовою богословських книжок і крилатими висловами, адаптованими до ситуації. а ще у крука є місія – він бачив, де люди лишали ключі від своїх осель, коли виїжджали із зони після вибуху, і тепер може підказати, де шукати ключ, коли хтось захоче повернутися. є хроні бородань джохар, представник національної «неруської» меншини, і цей соціальний мотив прописано дуже яскраво. кожен із героїв шукає своє місце під сонцем, а для цього потрібно зрозуміти, звідки твої корені. щоб зрозуміти себе, цур і пек влаштовують хроні та його друзям подорож у минуле, і це природно, що надалі хроня постає вже не як безрідний утікач з інтернату, а молодший з роду поліщуків. згодом виявляється, що нашийник рекса дуже дорогий, і коштів, отриманих з його продажу, вистачить на дорогу з києва до бердянська, де, можливо, ще мешкають рідні головного героя. як виявилося, пошуки у бердянську не завершуються.

Недаремно говорять: «життя прожити — не поле перейти». і прожити своє життя без помилок не вдається нікому. хоч існує прислів’я: «на чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. можливо, так краще відкладається у голові та серці. але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. часто емоції чи незнання справи не змоги все обдумати так, як хотілося б. думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання є.гуцала «сім’я дикої качки».  юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з юрком, той розповідає про місто різні історії. дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. зворушлива картина. але в юрка виникло бажання спіймати таку здобич.не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. не зважав хлопець і на прохання й пояснення тосі, чому цього не можна робити. юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. а чи потрібна його тур­бота качатам? звичайно, що ні. хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. юркові набридло дивитися на маленьких. він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом.  тося вже не могла стримувати свої переживання. дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили тосю. дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. хлопці кинулися їй , але сили покидали каченят.дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. і хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. тож недаремно гово­рять: «сім раз відмір, а один раз відріж».  жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів тосі. треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. ми всі є частинкою природи.