Твір на тему "висміювання моральних вад, негативних рис характеру.авторська симпатія до простої людини в гумористичних творах українських письменників".

Сучасність – у всіх людей це слово асоціюэться з новими будівлями, проривами у науці і техніці, новомодними пристроями. вже 21 ст., а чи можна дійсно вважати нас сучасними? це дивлячись з якого боку подивитися. ось наприклад я, людина, яка дивиться на все тільки своїми очима, ніколи не ввійду в положення іншого і по справжньому не йому. тому, для меня э тільки одна сторона бачіння цього слова. і вона така: ми – зовсім не сучасні люди! не дивлячись на всі пристрої, вироби, для меня ми завжди залишимося дикунами з середньовіччя, хочя, може ми зараз навіть гірші за них! так, наша мова продвинулась, кордони країн більш-менш устоялися, немаэ массових війн і погибелі, проте, ми   так і не навчилися співчуттю, взаэморозумінню, і. "для нас – любимих", чомусь у меня зразу спливаэ саме такий вислів. всі роблять все і тільки для себе, ми ніколи не думаэмо про інших, адже "нам повинно дістатися все найкраще", ми "самі найкращі", "ми все можемо". саме з такими слоганами і по цей день живуть люди на нашій планеті. живуть егоїстично, лицемірно, скупо, у нас не залишилось ніякого почуття честі і гідності, все собі і тільки собі! як по меня – це все не ознаки сучасності, а ознаки повільної загибелі останніх гарних та світлих почуттів у людини.

Дід дем’ян. 2.1.1. цитатна характеристика. • «серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід дем’ян, якого знав увесь повіт. чого тільки не вмів мій дідусь! треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. а хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого». • « те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид». • «найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня». • «з незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, росою, засинав до ранку. за це не раз його сварила бабуся. дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму». • «іля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. через три дні спочивав у домовині. на подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі»