Білий вірш- відрізняється від верлібра?

Білий  вірш - це  вірш без рифми, який має свій ритм та певний розмір. верлібер від білого вірша, якщо казати  своїми словами, відрізняється тим, що він більш розкутий в плані  ритму.

Виникнення театру пов’язане

з формуванням принципово нових взаємин між тими двома типами пове-

дінки – грою та ритуалом, які властиві не лише людині, а й цілому живо-

му світові. Коли ритуал передбачає відтворення дій за наявними наочними

взірцями, то в грі витворюються, з одного боку, системи умовностей, неза-

лежні від конкретних взірців, а з другого – пошукові схеми, що дозволяють

відкривати нові можливості для діяння. Проте саме після того, як гра стає

знаряддям експериментального дослідження світу, його випробуванням, з неї

починають розвиватися зародкові форми театрального мистецтва як необхід-

ної противаги для незмінно відтворюваної ритуалістики. Ці ігрові видовищні

елементи формуються в надрах самих обрядів, закладаючи в них внутрішню

суперечливість, як рушії подальшого розвитку та виокремлення театральних

видовищ як самостійних форм творчості.

Гра як розвага, сакральне дійство б осмислення світу, наслідування

людьми один одного, тварин чи навіть природних явищ, схильність до від-

творення в жестах і мові побаченого і відчутого – усе це властиве суспільству

на всіх етапах його розвитку. В Україні також з давніх-давен зберігалися те-

атральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піс-

нею і танцем.

Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою

грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, з драма-

тичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, у яких наявне образно-

художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми1

.

Виникнення театру пов’язане

з формуванням принципово нових взаємин між тими двома типами пове-

дінки – грою та ритуалом, які властиві не лише людині, а й цілому живо-

му світові. Коли ритуал передбачає відтворення дій за наявними наочними

взірцями, то в грі витворюються, з одного боку, системи умовностей, неза-

лежні від конкретних взірців, а з другого – пошукові схеми, що дозволяють

відкривати нові можливості для діяння. Проте саме після того, як гра стає

знаряддям експериментального дослідження світу, його випробуванням, з неї

починають розвиватися зародкові форми театрального мистецтва як необхід-

ної противаги для незмінно відтворюваної ритуалістики. Ці ігрові видовищні

елементи формуються в надрах самих обрядів, закладаючи в них внутрішню

суперечливість, як рушії подальшого розвитку та виокремлення театральних

видовищ як самостійних форм творчості.

Гра як розвага, сакральне дійство б осмислення світу, наслідування

людьми один одного, тварин чи навіть природних явищ, схильність до від-

творення в жестах і мові побаченого і відчутого – усе це властиве суспільству

на всіх етапах його розвитку. В Україні також з давніх-давен зберігалися те-

атральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піс-

нею і танцем.

Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою

грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, з драма-

тичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, у яких наявне образно-

художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми1

.