Зякими труднощами зустрічалися остап і соломія за шляхом до волі із твору "дорогою ціною"

йiм постiно заважали козаки якi обороняли кордон вiд втеч. остапа пiдстрелили пiд ребро i вiн ледве не помер. соломiя заблукала у болотi, але дивом врятувалась. потiм коли пара знайшла притулок у циган грабiжникiв, на сiм'ю циганiв напали татари(чи козаки), усiх було заарештовано, але остапу пощастило i вiн ще перед цими подiями покинув хату. соломiя довго не могла найти коханого, але згодом вона це зробила. вони здобули волю дуже великою цiною, на спинi остапа можна побачити шрами, i на грудях також шрам. а соломiя втратила довгi волосся.

модна было и больше дать. поэтому с тебя "" и "лучший ответ" : 3

ответ: з давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. ми можемо не помiчати цього, але поезiя є весь наш життєвий шлях. саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.леся украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "давня казка". хоча цей твiр написаний досить для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрi поеми леся украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. простi люди любили й поважали поета: i не був поет самотнiм, - до його малоï хати раз у раз ходила молодь пiснi-слова вислухати. з такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якоï багач завоював серце своєï коханоï. але не тiльки для бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. у них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi. спiвцi по мiстi ходять i пiснями люд морочать, все про рiвнiсть i про волю у пiснях вони торочать. вже й по тюрмах ïх саджають, та нiщо не є, ïх пiснi iдуть по людях, всяк пiснi тi переймає. за сюжетом поеми, лицар бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. але мiсто було могутнiм, а воïни бертольдо вже втомилися. у цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi: та й в темницi буду вiльний, - маю думи-чарiвницi, що для них немає в свiтi нi застави, нi границi. i мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по свiтi, наче тая вiльна птиця. на жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми лесi украïнки "давня казка". авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.

объяснение:

Напевне, в україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «кобзаря» тараса шевченка. творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов' у будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.  у чому ж феномен нашого великого митця? чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані великим кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?   син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант про ці факти з життя тараса григоровича ми знаємо давно. повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?   знаємо і те, що шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. маю на увазі зовнішність нашого поета. ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. змалечку знаємо, що то — «дідусь шевченко». а чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? тарас шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 (зараз не настільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо ми говоримо дещо про інше). так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. і незважаючи на все це, шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну україну.  саме завдяки своєму народному характеру твори великого кобзаря і сьогодні живуть серед нас. і сьогодні є напрочуд актуальними. думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо україна вже більше десятиліття є вільною країною? ! але я твердо повторю: твори тараса шевченка є актуальними і сьогодні.  згадаймо його славнозвісне: «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». не думайте, що поет постає тут «росіяноненависником», адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. і застерігає він тут тих дівчат, які довірливо ві першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. скажете, що жінка у xix і xxi столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину xix століття? не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.  а вічна тема материнської любові? невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?   у нашім раї на землі  нікого кращого немає,  як тая мати молодая  з своїм дитяточком малим —  читаємо у вірші т. шевченка. скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. і марія, наймичка, «слєпая» завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.  а тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.  нема на світі україни,  немає кращого дніпра,  а ви претеся на чужину  шукати кращого добра,  добра святого —  дорікає шевченко своїм землякам. а наші сучасники також нерідко шукають «кращого добра» по закордонах, при цьому україну по шматках. і до сьогодні не знають своїх коренів, і логоджуються з тим, що ми — «моголи або слов'яни» — байдуже, аби був прибуток. і тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:   доборолась україна  до самого краю.  гірше ляха свої діти  її розпинають.  а поема «кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. вона була написана у 1845 році, коли царська росія вела на кавказі загарбницьку війну. минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?   а поки що течуть ріки,  кривавії ріки!   війна в чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян! а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. і течуть, течуть криваві ріки в горах   чи переконалися ви в тому, що твори  тараса шевченка   органічно вписуються у сучасне життя? отож давайте частіше звертатися до «кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:   учітесь, читайте  і чужому научайтесь,  й свого не   а що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого кобзаря?