Чому т. шевченко звертався до історичної тематики?

Тема історичного минулого в поемі «тарасова ніч» тараса шевченка без історичної пам'яті немає майбутнього. події минулих часів мають бути взірцем, уроком для сучасного життя, оскільки ми можемо подивитися на них відсторонено, з більшою об'єктивністю, зробити правильні висновки. саме тому без перебільшення величезне значення відіграють твори на історичну тематику. до минувшини українського народу, його зламних періодів неодноразово звертався т. г. шевченко. змалюванню великого селянсько-козацького повстання, що відбулося в 1630 році в україні, присвячена поема «тарасова ніч». у вступі до поеми автор зображує кобзаря, який співає про минулі часи, про те, «як москалі, орда, ляхи бились з козаками». кобзар тужить, виспівує, «аж лихо сміється», бо ніхто не рятує неньку-україну, гине батьківщина, її слава, гине славне козацтво. українців на власній землі переслідують за віру: «виростають нехрещені козацькії діти; кохаються невінчані; без попа ховають; запродана віра, в церкву не пускають! » т. шевченко згадує поразку нашого народу в повстаннях, очолюваних наливайком і павлюком. сплюндрована поляками україна, понівечені рідні землі роз'ятрюють серце тараса трясила, тому він обзивається гіркими сльозами: «бідна моя україно, стоптана ляхами! » поет ретельно вивчав історичні пам'ятки, зокрема «історію русів», у якій описується постання під проводом тараса трясила, назване «тарасова ніч». як бачимо, таку ж назву використовує й т. шевченко. у примітках до поеми «» він зазначає, що в цю криваву ніч тарас трясило вирізав ляхів над альтою. ця річка в тексті поеми «тарасова ніч» червоною гадюкою несе страшну для поляків звістку. тужливий спів кобзаря про важку долю україни, в якій «мовчать гори, грає море, могили сумують, а над дітьми козацькими поганці панують», переплітається із оповіддю про тараса трясила — народного ватажка, що здійняв повстання, аби рятувати народну віру від загарбників. страшний бій прийняв трясило, три дні й три ночі тривала битва, від лимана до трубайла «трупом поле крилось». ізнемігся козак і зажурився, а ляхи зраділи, почали навіть святкувати перемогу. тож тарас вирішив зібрати на раду отаманів-товаришів, з якими й постановив, що «нехай, кляті, бенкетують, поки сонце зайде, а ніч-мати дасть пораду, — козак ляха знайде». напали козаки на ляхів, ревнула гармата, «прокинулись ляшки-панки — ні куди втікати! » на ранок перші промені сонця освітили вбитих ворогів. на ляхів налетіли чорні круки — символ смерті, а козацтво заспівало пісню про ніч, що стала славною для всієї україни, бо приспала поляків. кобзар закінчує свою оповідь про давнє минуле, та його непокоїть доля україни, її дітей сьогодні. не вщухає його біль, бо не все гаразд на рідній землі. докором до бездіяльності, безвідповідальності, байдужості своїх земляків, який через століття доноситься й до нас, звучать слова: «нехай буде отакечки! сидіть, діти, у запечку». як бачимо, т. шевченка надзвичайно хвилювала доля батьківщини, її майбутнє, тому він закликав сучасників пробудитися, віднайти загублене почуття власної гідності, яке було в наших пращурів — славних козаків, що ціною свого життя боронили рідну землю.

Объем и состав понятия.   — м. л. (от французского mémoire — память) — произведения письменности, закрепляющие в той или иной форме воспоминания их авторов о прошлом. приближаясь подчас к художественной , в частности напр. к таким жанрам, как семейная  семейная хроника (см.) и различные виды беллетристики, м. л. отличается однако от них стремлением к точному воспроизведению определенного участка действительности. в отличие от художественной произведения мемуарной несут на себе исключительно или преимущественно познавательные функции без каких-либо специальных художественных установок. однако четкую грань между ними и художественной лит-рой иногда провести крайне трудно. ни «дневник кости рябцева» огнева

Объяснение:

Можна проаналізувати образ Івана Сили у такий б:

    Іван Сила – видатна українська постать, важкоатлет, що був визнаний найдужчою людиною планети у минулому столітті. Цей чоловік утілює найкращі риси: благородство, щедрість, чесність, старанність.

   По приїзду до міста Іван влаштовується вантажником на вокзал. І вже тут проявляє свою силу та талант: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». Він – дужий від природи, має силу підіймати багато важкого та не стомлюватись.

    Познайомившись з Брякусом у місті та ставши на шляху до слави, Іван не покинув роботи: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».Тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. Доктор його всіляко розвивав. Одного разу Іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. Вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, та й норм етикету не знав. Брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте Іван відказав, що навчиться.

     Іван – чуйна людина, тому смерть любого тренера важко його вразила: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». Він дуже щирий, відкритий, співчутливий. Окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на до Серце Івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. Отже, Іван Сила у творі О. Гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.